Читати книгу - "Леобург, Ірина Грабовська"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Обезголовлені,— задумливо пробурмотів Тео.— Ні, Давиде, це не австрійці.
— А хто ж то... о! — вигнанець вражено звів брови.— Небіжчик у нас на площі!
— Так,— підтвердив Тео.— Гадаю, це справа рук того спритного японського вилупка. Або когось із його команди.
— Японські годинники, японці біля «Савою», «союз без союзу»... ми розповіли про все Ярошенкові, а той, звісно, поділився інформацією з союзником.
— За словами Едека, гетьман звільнив Леобург від зобов’язань і порадив дотримуватися «здорового глузду». Це,— Яблонський постукав по газеті, що лежала на столі,— схоже на його здоровий глузд. Він боротиметься з імперіями в будь-якому їхньому прояві: чи то в освіченому та благопристойному, чи то в дикунському та кровожерливому. Гадаю, хаосу в Росії вже не зупинити, проте Ярошенко, здається, впевнений, що зможе стримати набіги здичавілих банд з ніким не контрольованої території.
— Зрештою, вони готувалися тридцять років. Може, в них і стане сил.
Газети рясніли сенсаціями.
«Цісар Вільгельм узятий під варту».
«Перше скликання Народної Ради в Будапешті проголошує відновлення Угорського королівства».
«Національні Комітети Хорватії та Словенії не визнають владу Австро-Боснійської Імперії і оголошують про створення Конфедерації».
«Армія Українського Королівства вийшла до берегів Дону».
«У Петербурзі горить імператорський палац».
— Це просто свято якесь,— пробурмотів Данило, відклав купу газет і обвів поглядом людей, що сиділи за довгим столом.
Французи, угорці, хорвати, австрійці, чехи зібралися в єдиній уцілілій під бомбардуваннями залі Леобурзького університету. Американський посол у Румунії про щось перешіптувався з прусським повіреним у справах Українського Королівства і Леобурга. Навпроти Данила сидів похмурий британський лорд, якого останньої миті надіслав їм Джефрі Кавендиш. Поруч з ним сидів галицький воєвода і посол Малопольського Князівства у Вінниці.
Данило не сподівався, що до Леобурга приїдуть перші особи держав, тим паче, що дехто з них уже певний час сидів у тюрмах своїх столиць. Але якщо вони не спробують зупинити хаос, усе згине у вогні, як Михайлівський собор. Данило кинув погляд на Давида і похмуру виснажену Джекі. Вони теж не знали, чого очікувати, як і леобуржці, що зібралися під стінами університету біля єдиного в місті вцілілого гучномовця.
— Отже, панове, пропоную розпочати,— в тьмяному світлі шкіра вигнанця здавалася жовтуватою.— Леобург наполягає на негайному припиненні всіх військових дій, хай де вони відбуваються, і негайному поверненню до мирних переговорів. Продовження цієї війни призведе до катастрофічних наслідків для світової економіки. І ми, мешканці Леобурга, добре знаємо, про що кажемо. Наші громадяни втратили оселі й роботу і відчувають брак їжі. Але Леобург — це невелике місто. Що відбуватиметься, коли біженців будуть не тисячі, а мільйони? Як ми вирішуватимемо цю проблему?
— О, облиште робити з Леобурга невинну жертву! — пирхнув представник Австро-Боснійської Імперії.— Ваш агент убив кількох наших офіцерів, викрав секретну розробку і застосував її на полі бою, що є беззаперечним порушенням Нантської конвенції! Австро-Боснійська Імперія вимагає негайного роззброєння Леобурга і передачі викраденої технології її законним власникам!
— А від чийого імені ви це промовляєте? — іронічно посміхнувся угорець.— Невже від імені цісаря Вільгельма, який другий тиждень скніє у віденській буцегарні? Ви тримали у страху весь континент, а тепер намагаєтеся звинуватити спецслужби іншої держави у власній поразці?
— Я не розмовлятиму з вами, бо ви — нелегітимний представник! — бакенбарди посла Австро-Боснії здригнулися.— Я вимагаю видалити з-за столу переговорів самозванців!
— Але вам таки доведеться розмовляти і не лише з ним, але й з нами,— худорлявий молодий офіцер, що представляв Словено-Хорватську Конфедерацію, підвівся з-за столу.— Австро-Боснійської Імперії більше не існує!
— Так, це ви точно відзначили,— закивав посол Пруссії.— А нашим головним пріоритетом є захист німецькомовного населення Судет і Цислейтанії.
— Судети — частина Чеської Республіки!
— Французька Імперія наполягає на негайній капітуляції Пруссії і її повній демілітаризації, а також на виплаті контрибуцій!
Розмови за столом нагадували Данилові модне політичне токшоу. Він підвівся з-за столу і відійшов до вікна. За спиною лунали обурені вигуки повноважних представників найбільших світових держав, а просто перед ним, біля стін університету, стояли обірвані, голодні, втомлені леобуржці. І ця нова реальність не вкладалася в нього в голові. Він обернувся до Джекі. У її очах проглядав такий самий розпач.
Ці люди не зважали на справжній голод, руйнування та смерть. Вони ділили землі.
Данило підійшов до свого місця і раптом гучно гепнув долонею по столу. На мить у залі запанувала тиша.
— Годі вже, шановні панове,— сказав він.— Це початок кінця цього світу.
Погляди звернулися до нього. Давид сторожко примружився, Джекі випростала спину і завмерла, посол Австро-Боснії посовався на стільці, хорват і чех воднораз смикнули пенсне.
— Європа більше не може дозволити собі воювати,— промовив Данило.— Перша середземноморська, Друга війна, напад на Леобург, розпад Австро-Боснії, Росія у вогні — світ минулого зруйновано! З появою надзброї прийшла нова реальність, у якій усім нам доведеться не вбивати, а домовлятися. Можливо, ви цього поки що не зрозуміли. Можливо, ви не хочете розуміти. Але рано чи пізно ви дійдете того, що права сильного більше не існує,— Данило обвів поглядом присутніх.— Вам здається, що все залежить від територій. Що більше їх маєш, то могутніша держава. Але подивіться на Леобург. І австрійці, і британці, і росіяни могли стерти його на порох. Але Леобург — це не земля, не територія. Це люди, їхній дух, їхнє бажання відстояти своє. Подивіться на Україну. Ще рік тому ніхто й уявити не міг, що їм удасться повернути Лівобережжя, але вони не йшли на компроміси, чатували на влучний момент і отримали таку силу, з якою жодна з імперій змагатися не може. Подивіться на Австралію і Британію. Завдяки тому, що вони змогли полюбовно розійтися, кожна з країн отримала те, чого прагнула, і торгівля між ними зросла вдвічі. Ви всі тут, бо насправді відчуваєте становлення нового світу. Ви знаєте, що самими лише гарматами більше не вижити. Той, хто цього досі не збагнув, може з’їздити до охопленого вогнем Петербурга. Або сходити до цісаря Вільгельма у в’язницю. Ви можете продовжувати вбивати, але рано чи пізно ваш суперник переможе вас. Тому вчіться розмовляти і домовлятися — як усередині країни, так і зовні,— Данило схрестив руки на грудях.— Загалом я не бачу сенсу в таких перемовинах. Розмовляти мають голови держав. Коли вони будуть до цього готові, ми надамо їм місце.
Він розвернувся і вийшов із
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Леобург, Ірина Грабовська», після закриття браузера.