BooksUkraine.com » Фанфік » Мій особистий ворог, Вікторія Ван 📚 - Українською

Читати книгу - "Мій особистий ворог, Вікторія Ван"

25
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Мій особистий ворог" автора Вікторія Ван. Жанр книги: Фанфік. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 26 27 28 ... 30
Перейти на сторінку:
Глава 15

Того вечора, коли ми залишилися разом, я відчувала, як між нами з Техьоном утворюється невидимий зв’язок, що був там весь час, але ми обоє боялися його визнати. Після всіх цих років ворожнечі, недовіри й болю, раптом ми опинилися в цьому тихому моменті, де все стало інакшим. Я сиділа поруч із ним на дивані, дивлячись у вікно, за яким мерехтіли вогні нічного міста, і не знала, що думати.

Техьон був тихим. Його рука лежала на спинці дивана поруч зі мною, і я відчувала його близькість, кожен його подих. Це було дивно, але в той самий час так природно. Я чекала, що він щось скаже, пояснить, як ми опинилися в цій ситуації, але він мовчав. І в цьому мовчанні я раптом відчула, що не все потрібно пояснювати словами.

– Софіє, – нарешті порушив тишу Техьон, його голос був тихим і глибоким. – Я не хочу, щоб ти думала, ніби я чекаю від тебе чогось. Я розумію, що ти маєш право сумніватися в мені після всього.

Я поглянула на нього, відчуваючи, як його слова торкаються чогось глибокого всередині мене. Він виглядав невпевнено, а це було так не схоже на того Техьона, якого я знала. Це був не той хлопець, який кидав різкі репліки або поводився так, ніби йому байдуже на всіх. Цей Техьон був справжнім, і він дозволив мені побачити цю сторону.

– Я знаю, – відповіла я, трохи усміхнувшись. – Я теж не знаю, чого очікую. Але ми вже не можемо повернути все назад, так?

Техьон кивнув і зітхнув, ніби відчув полегшення. Його рука, яка досі лежала поруч, ледь торкнулася моєї. Я не відступила. Навпаки, мені хотілося цієї близькості, навіть якщо це здавалося божевіллям. Поруч із ним я більше не відчувала тієї ненависті, яка завжди була між нами. Тепер усе було інакшим.

– Мені страшно, – зізналася я раптом, не знаючи, звідки взялися ці слова. – Страшно, що я роблю щось не так, страшно, що все це — помилка. Але ще більше страшно від того, що це може бути справжнім.

Його пальці легенько стиснули мої. Це був такий простий жест, але в ньому було щось заспокійливе, як мовчазна обіцянка.

– Я теж боюся, – тихо промовив Техьон, його голос звучав майже пошепки. – Бо що, як я знову все зіпсую?

Я подивилася на нього і вперше побачила цю уразливість, яку він завжди приховував за маскою холодного сарказму й самовпевненості. Його очі були темні й серйозні, і я зрозуміла, що за цією маскою ховається не просто злість чи образа. Це був біль, який він відчував через все, що сталося з його сім’єю, з нами.

– Ти не зіпсуєш, – тихо відповіла я, не відпускаючи його руки. – Не цього разу.

Техьон посміхнувся. Ця посмішка була така справжня, без натяку на його звичну іронію. Вона була тепла і трохи сумна, але водночас сповнена надії. Мені було приємно бачити, що він відкривається мені так, як не відкривався нікому іншому.

– Я не знаю, що буде далі, – продовжив він. – Але я знаю, що більше не хочу ховатися. І більше не хочу бачити тебе вболі. Ми разом можемо все це пережити. Навіть якщо це буде важко.

Я кивнула, відчуваючи, як його слова проникають у мене. І в цю мить я зрозуміла, що більше не хочу тікати від цього почуття. Можливо, ми обидва боялися закохатися, але тепер це стало неминучим.

– Техьон, – почала я, відчуваючи, як моє серце б’ється швидше. – Я теж не хочу ховатися. Ти… ти мені небайдужий. Більше, ніж я могла собі уявити.

Я відчула, як Техьон трохи відсторонився, але не тому, що хотів піти. Він подивився на мене, і його погляд був настільки проникливим, що я не змогла відвести очей. У цій мить я зрозуміла, що між нами дійсно щось є, щось справжнє.

– Я не очікував це почути, – тихо промовив він, і в його голосі з'явилася легка нотка здивування. – Але, здається, я все ж чекав цього.

Він нахилився ближче, і я відчула, як його дотик став ще більш ніжним. Ми обидва зробили крок назустріч тому, що лякало нас більше, ніж будь-яка брехня чи зрада. Це був той момент, коли ми вирішили перестати боротися зі своїми почуттями.

Коли його губи знову торкнулися моїх, все інше зникло. Я більше не думала про минуле, про його холодну поведінку чи брехні моєї матері. Я думала тільки про те, що зараз відбувається між нами. Можливо, це було неправильним з огляду на всі обставини, але зараз це було єдине, що мало значення.

Коли поцілунок завершився, ми обоє сиділи мовчки, але це була приємна тиша. Я відчула, як його рука міцніше обійняла мене, і в цю мить я знала, що більше не хочу тікати. Техьон був поруч, і це змінювало все.

– Завтра буде важко, – тихо промовив він, притискаючи мене ближче до себе. – Але ми зможемо впоратися.

Я кивнула, закриваючи очі, й дозволила собі хоча б на мить відчути цю безпеку, яку він мені дав.

Наступного ранку все виглядало інакше. Прокидаючись у власному ліжку, я відчула дивний спокій, змішаний із тривогою. Наче світ навколо змінився за ніч, але я ще не була впевнена, чи готова прийняти ці зміни. Мої думки постійно поверталися до Техьона. До того, що між нами сталося. До того, що він сказав і що я відчула. Але водночас мене мучили сумніви.

Я вдягнулася, зібрала волосся у високий хвіст і вдивлялася в дзеркало, намагаючись знайти в своєму обличчі відповіді на всі ті питання, які роїлися в моїй голові. Що тепер? Техьон сказав, що не хоче більше ховатися. А я? Чи готова я більше не ховатися від себе самої?

Коли я прийшла до школи, перше, що я побачила, — це його. Він стояв біля свого звичного місця біля стіни, підкидаючи телефон у руках, ніби чекав когось. Чи, можливо, чекав саме на мене. Наші погляди зустрілися, і я на мить завмерла, не знаючи, як поводитися. Той поцілунок, ті слова, що він сказав мені вчора ввечері, досі залишалися в моїй голові. Але тепер, коли ми опинилися в реальному світі, в коридорі школи, я не знала, як знову почати з ним говорити. Як взагалі поводитися.

Я зробила крок у його бік, і він одразу ж вирівнявся, відриваючи погляд від свого телефону і повністю зосереджуючись на мені. Щось у його погляді змусило моє серце пропустити кілька ударів — у ньому була змішана закоханість із тим самим напруженням, яке я відчула напередодні. Але тепер це напруження не лякало, а тягнуло до нього.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 26 27 28 ... 30
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мій особистий ворог, Вікторія Ван», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мій особистий ворог, Вікторія Ван"