Читати книгу - "Моє море, Черрі"

tw// алкоголізм, абюзивні батьки, куріння, психологічні травми, проблеми з довірою

Чонін все своє свідоме життя жив у темряві. Він звів навколо себе стіни і замурував вихід, залишаючи свою душу в темній і сирій кімнаті без доступу до світла.

Батькам, які шукали щастя на дні пляшки, було абсолютно начхати на те, як живе їхній син. А Чонін був змушений виживати. Кожен його день, у дитинстві та юності, перетворився на одвічну боротьбу.

І зараз, коли той задумується про минуле, хлопцю здається, що він працює, відколи себе пам'ятає. Спершу це були лише дрібні підробітки, і цих грошей ледь вистачало, щоб купити собі булочку, аби не померти від голоду. А вже після повноліття Чонін влаштувався у кав'ярню на неповний робочий день. Робота була простішою, ніж попередні, та й платили більше. Жалітися не було на що.

Саме тут він познайомився з Чаном – хлопцем, який наповнив його життя барвами. З тим, хто вперше за багато років змусив Ієна щиро і відкрито засміятися з якогось геть недолугого жарту. 

Згодом виявилося, що вони навчаються в одному університеті, що не могло не тішити Кріса, Чонін більш спокійно віднісся до цього. Але це не заважало Чану майже кожного дня приходити в кав'ярню, де працює юнак, щоб йому набридати. Так вони, зрештою, здружилися.

І навіть сьогодні хлопець не оминув своєю увагою заклад із запашною кавою, щоб поділитися з Чоніном останніми плітками.

— Ти уявляєш, — захоплено тараторить Кріс, — вона дала Кіму ляпаса просто посеред студмістечка.

— Професору Кіму, ти хотів сказати? — обертається до нього парубок, з чашкою кави в руках. — Якщо тебе хтось почує, то проблем не обберешся, Чане.

— Ой, та кому мене треба, тисячу років, — відмахується хлопець, поміж тим дякуючи за напій. — Ти краще послухай. Його дружина була така люта просто нереально, а знаєш чому? — хлопець ледь не стрибає на стільці від припливу емоцій.

— Чому? — без ентузіазму питає Чонін. Сьогодні був складний день, тому його головний біль поволі набирає оберти.

— Бо він вклав майже всю свою зарплатню в якісь азартні ігри й програв, — Кріс захоплено плескає в долоні, але побачивши реакцію хлопця, трохи втрачає свій запал. — Все гаразд? Ти якийсь задумливий сьогодні.

— Так, так, все окей, — безтурботно відмахується юнак, даруючи другу м'яку усмішку. — Просто голова болить, от і все.

— То може закінчиш сьогодні раніше, і підемо до гуртожитку разом, як тобі ідея? — набагато тихіше пропонує Кріс, і Чонін лиш киває головою.

— От і чудово, а зараз я йду купити тобі таблетки, щоб ця чарівна голівонька не боліла, — він легко тицяє хлопця пальцем в чоло і йде з кав'ярні, не давши Ієну й слова сказати.

Шеф, вислухавши прохання хлопця, відпускає його додому. Чанбін вже давно казав Чоніну, що той перепрацьовує, але парубок лиш відмахувався від нього.

До моменту, коли Кріс повертається, головний біль стає просто нестерпним. В очах темніє, і хлопець не знає чи це через перевтому, чи біль, чи через усе на раз. Йому здається, що череп просто лусне з середини, якщо зараз не випити чарівну пігулку.

— Тримай, Ієна, — Чан простягає йому сріблясту пластинку з таблетками і пляшку води.

— Дякую, — вичавлює з себе, приймаючи рятівні для нього засоби.

Через двадцять хвилин біль потрохи відступає, а думки роз’яснюються. Тепер можна спокійно йти додому, не боячись впасти просто посеред вулиці.

— Тобі краще? — стиха питає Кріс, з тривогою вдивляючись в обличчя парубка.

— Так, зараз все окей, — Чонін поволі підіймається зі свого місця. — Ходімо.

Вони йдуть, підтримуючи легку розмову про все і ні про що водночас. Літо поволі добігає до кінця, але вечори ще досі теплі. Західне сонце дарує людям свої останні промені, ховаючись за горизонтом, а Чонін думає, як краще провести залишок вечора.

— Не хочеш поїсти чогось смачненького? — Чан як завжди підкидає найкращі ідеї. — Мінхо пішов до Джісона, але залишив свої смачні тістечка.

— Він відірве нам голови, якщо ми з'їмо все, що хьон приготував, — сміється Чонін. — Але раз живемо, тому гайда.

— Я знав, що ти не кинеш мене на поталу злому Мінхо, — Кріс радісно обіймає його за плечі, з цікавістю спостерігаючи за скривленим обличчям юнака.

Це було їхнім своєрідним ритуалом. Кріс обіймає Чоніна, а той вдає, що йому неприємні його дотики. І так вже протягом року.

— Я цього не казав, — вивільняється з рук хлопця. – З хьоном розбиратимешся сам.

— Ага, значить Мінхо хьоном ти називаєш, а мене ні, — він насуплюється, стаючи схожим на милого собачку. Чоніну так і хочеться щипнути його за щоку. Але, звісно ж, він цього не робить.

— Ходімо вже, хьон, — юнак трохи всміхається, бачачи радісне обличчя друга. Чомусь його завжди тішило таке звертання, а Ієн був не проти подарувати трохи радості Крісу.

У гуртожитку вони з'їдають всі залишені тістечка, розуміючи, з якими наслідками зіткнуться завтра. Але нікого це не спиняє. Хлопці грають у PlayStation, який нещодавно купив Кріс. Парубок сміється, знову обігравши Ніні. Саме в цю мить Чонін вже не вперше задумується про те, що він щасливий поруч з Чаном. Йому комфортно, тепло і не хочеться здаватися кращою версією себе. Зовсім навпаки, він готовий показувати Крісу свої добрі і погані сторони, наскільки це можливо. А ще юнак прагне дарувати Чану більше свого тепла. Але сказати про все це вголос занадто складно для нього.

— Ти чого застиг? — Чан, махає долонею перед обличчям парубка, приводячи його до тями. Чонін різко підводиться на ноги, трохи лякаючи кращого друга.

— Мені вже час. Завтра зранку на пари, а потім на роботу. Тож, бувай, — Чонін відчуває, як червоніють кінчики його вух від такої відвертої брехні. Однак, для нього гіршим варіантом буде залишитися тут і знову думати про Чана у зовсім не дружньому ключі.

— Але ж у тебе немає завтра першої пари, — кидає йому вслід здивований Кріс.

— У мене змінився розклад, — це останнє, що каже хлопцю Чонін перед тим, як зачинити за собою двері.