Читати книгу - "Моє море, Черрі"

Чи вважає юнак себе ідіотом? Однозначно. Бо нащо було тікати, якщо можна придумати тисячу і одну відмазку. Ну, звісно, про розклад він вигадав, але все одно накивав п'ятами. Нелогічність власних дій вбиває. Дурень, дурень, дурень.

— Якщо ти й надалі продовжиш бити себе по голові, я виклику швидку, — спокійно і навіть трохи лякаюче каже Синмін зі свого ліжка, коли Чонін опиняється у їхній кімнаті.

Вони жили разом від першого курсу, і Чонін не хотів би щось змінювати. Мін цілком влаштовував його як людина, і як сусід по кімнаті. З ним було комфортно ділити простір, тож хлопці стали хорошими друзями за цей час. І Синмін — це той самий приятель, який завжди вставляє мозок Чоніна в голову, де йому й місце.

— Пробач, я просто задумався, — він червоніє під пронизливим поглядом парубка. Бо здається, Мін бачить його наскрізь.

— Про Кріса? Ти ж з ним сьогодні тусувався? — хлопець продовжує їсти свої снеки, але трохи жвавішає, бажаючи почути інформацію про Чана. Він любив плітки, хоч і не хотів цього визнавати.

— Ні, не про нього, — так відверто Чонін ще не розкривав себе. — Просто... Про навчання. Так, точно, — його нервовий сміх схожий на крякання ворони. — Ти ж знаєш, який я заклопотаний останні дні.

— Ти так і не навчився брехати, Чоніне, — важко видихає Синмін, змушуючи парубка покритися червоними плямами. — Чан, швидше за все, тебе збентежив... Знову. Тому ти втік і прийшов сюди, щоб думати про сенс життя, замість того, щоб сказати йому про свої почуття, — монотонно констатує факти Мін, а Чонін незадоволений, що друг настільки добре його розуміє.

— Твоє навчання на психолога мені не подобається, — бурчить хлопець забираючи свого рушника з шафи.

— А все тому, що я маю рацію, — весело сміється Синмін, повертаючись до своєї закинутої книги. — Ти не зможеш довго тікати, Чоніне.

— Я не просив твоєї поради, — відрізає хлопець, грюкаючи дверима. Ієн ненавидів таку поведінку Синміна, бо він був достобіса правий.

Наступні кілька днів минають спокійно. Кріс і Чонін, як завжди, вдають, що все окей, і тієї дивної ситуації між ними не було. Але їхній спокій, як завжди, порушує Хьонджін, який вривається до їдальні, де обідають хлопці, неначе торнадо.

— Ви чули? — він говорить доволі інтригуючим тоном так, ніби дізнався надзвичайно секретну інформацію. — Уйон з третього курсу влаштовує вечірку і запросив нас усіх, — хлопець радісно плескає в долоні, але не побачивши від друзів відповідної реакції, надувається. — Ну і що з вашими обличчями?

— У мене робота, тому я не зможу піти, — знизує плечима Чонін, закидаючи до рота шматочок моркви.

— Я зайнятий у той вечір, — відмахується Кріс.

— Я ж навіть не сказав, коли вона відбудеться, як ви можете бути такими занудними?! — Джін мало не підстрибує від обурення. — Ви повинні піти, хлопці. Я обіцяю, буде весело. Ну будь ласооооочка.

— Я піду, якщо Чонін погодиться, — Кріс знає, про що говорить. Адже хлопець ніколи, НІКОЛИ, не ходить на студентські вечірки через високу зайнятість. Тому вмовити Чоніна — це завдання із зірочкою, яке ніхто не може виконати.

— Чоніне, я відпрошу тебе з роботи у Чанбіна. Але він заплатить тобі, як за одноденну відпустку. Тому не хвилюйся і погоджуйся на вечірку, — самовпевненість Джіна не просто збиває з пантелику, а вводить у справжній ступор.

— Не думаю, що твій бойфренд буде дуже цьому радий, — парубок повертає собі байдужий вираз обличчя. — І, зрештою, я не люблю тусовки, тому навіть не намагайся.

— А це ми зараз перевіримо, — Хьонджін показово набирає номер Чанбіна і вмикає гучномовець. — Алло, коханий, – його тон солодкий, як нуга. — Слухай, Чонін каже, що дуже втомився останніми днями і хоче взяти одноденну відпустку. Просто соромиться про це сказати. Ти ж йому не відмовиш правда? Бо наш Ієнні так старанно працює.

— Звісно, сонце, — голос Чанбіна м'який, як ніколи. — Нехай Чонін відпочиває, а за гроші не переймається. Останні тижні він і справді працював понаднормово. Тому все гаразд. Кав'ярня зможе один день функціонувати без нього.

— Дякую, я люблю тебе, — весело щебече парубок, всім своїм виглядом, показуючи Чоніну, що він виграв у цій битві.

— І я тебе, — у його тоні можна почути усмішку. — Тільки наступного разу, хай Чонін сам приходить до мене.

— Гаразд, я скажу йому. Все цілую. Бувай, — після відповіді Біна він кладе слухавку.

— Те, що ти вмовив Чанбіна, нічого не означає, — починає бува Кріс, але Ієн його перебиває.

— Гаразд, Хьонджіне, твоя взяла. Я піду на ту вечірку, тільки скажи коли і де, — з важким видихом говорить Чонін, дивуючи всіх за столом, включаючи самого себе.

— Моє ж ти сонечко, — Джін несподівано затягує його в обійми, але хлопець пручається з усіх сил.

— Ще раз так зробиш, Хьонджіне, і залишишся без рук, — він нарешті вивільняється, під здивованим поглядом Кріса. — Скинеш мені всі дані, пізніше.

— Ти серйозно хочеш піти на цю вечірку? — нарешті відмирає Чан. По його виразу обличчя можна сказати, що парубок вражений до глибини душі. Це навіть трохи веселить Чоніна.

— А чому ні? — він знизує плечима. — Раз у житті і повеселитися можна. Тим більше, ти теж там будеш. Тому нудьгувати не доведеться, — хлопець кидає погляд на наручний годинник. — Мені вже час йти. Я ще хочу покурити, а тоді на роботу. Тому побачимося ввечері, Крісе, а з тобою, Джіне, певно завтра. Бувайте.

— Я ж просив тебе викинути цю гидоту, — кидає йому в спину старший.

— А я казав не вчити мене, як жити, — відбиває випад Чана, повертаючись на вихід. 

Часом його друг перетинав межу у своїй турботі. Тоді ж Чонін акуратно виводив її знову, щоб між ними не виникало непорозумінь. Зрештою, він не мале дитя і сам здатен приймати рішення. Тим більше, цигарками хлопець шкодить сам собі, а не комусь іншому. Та й при Крісові не палить, бо знає, що той не переносить запаху цигарок. Тому все окей.