Читати книгу - "Червоний. Без лінії фронту"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Єдине, що лишалося не зрозумілим, — чому без мене й до чого тут Калюжний?
Щодо себе — образився. Дорош використовував мене як поштову скриньку та зв’язкового. Бачив мене в єдино прийнятній для себе ролі такого собі другорядного кур’єра-поштаря. Навіть стрельнула думка нічого не робити, хай шукає, кого б ще поганяти. Але поміркував і зрозумів: рація в такому проханні є. Юркові треба повернутися назад до нашого гурту, й тут ставити краще на попередні перемовини з Данилом. Йому провідник довіряє, його поставив зверхником над нами. Отже, він і має спершу зустрітися з Дорошем, вислухати й дати пораду, як краще постати після всього перед Вороном. Я не зможу виступити таким адвокатом.
Щодо Калюжного — туман. Жоден із нас не згадував про нього відтоді, як він шпетив нас біля ліцею. Я не знав, чим він займається, з чого живе. Аби спитали, сказав би: та, може, виїхав із Кременця давно, що йому після скандалу тут далі робити. Виявляється, колишній регент лишився в місті, ще й підтримує стосунки з Дорошем, про які Юрко досі мовчав.
Хоч як — треба йти до Данила.
Ще й підгадати так, аби говорити не при Вороні. Було це доволі складно: провідник майже постійно сидів у майстерні й сумлінно працював, виходячи лише по харчі або у справах. Зазвичай останнє відбувалося вечорами, і я розрахував правильно, заставши Червоного самого.
Данило відразу заперечив — Ворона до відома поставити слід, того вимагає дисципліна, такий порядок. Але все ж дослухався до моїх аргументів, визнав: справді, спершу треба вислухати Юрка й зрозуміти роль у цій історії Калюжного. Єдине, на чому наполягав я, — ми підемо вдвох. Чхати на прохання Дороша, лишатися поза подіями я наміру не мав. Червоний погодився: не Дорошу вирішувати, хто з ним зустрінеться. Не хоче поки бачити провідника — нехай, має вагомий аргумент. Ми ж починали разом, разом із ним заварили кашу. Отже, спільної зустрічі Дорошу не уникнути.
Рішення виявилося помилковим тільки на перший погляд.
Скажи ми Ворону — пішов би з нами.
І там, удома в Калюжного, все б скінчилося для всіх.
18
Зайшли не через під’їзд — я знав, де чорний хід.
Точного часу в записці не вказали. Данило потім сказав, навіть трохи бентежно: вислизнув із майстерні, наче син-шибеник потай тікає з дому попри батьківській наказ. Дочекався, поки Ворон піде, зібрався, ще й револьвер прихопив. Зброя лишилася з Бережан. Попервах провідник закерував позбавитися її, але за добу, поки сиділи на базі, передумав. Відтепер краще ходити озброєним. Якщо вже на них вийдуть, то знатимуть про причетність до атентату напевне. Викрутитися не вийде: або здаватися, або огризатися. Я й сам озброївся, узяв револьвер уже звично, машинально.
Двері чорного ходу були зачинені, але виявилися досить слабкими. Данило підважив плечем, поторсав, кивнув мені, міцнішому, а я вже легко вивернув замок, навіть не ламаючи його. Він шаснув у темряву перший, піднявся крученими сходами вгору, легенько свиснув. Я рушив за ним. Намагався ступати легко, аби розсохлі сходинки старої кам’яниці, на другому поверсі якої мешкав Калюжний, не рипіли під вагою. Піднявшись, куди треба, Червоний спершу пошкрібся, тут же — постукав. А я приготував револьвер.
Ізсередини почувся рух. Потім запитали рівно й досить голосно:
— Хто там?
— Ми, — озвався Червоний.
— Ви не помилилися?
— Ваші учні, пане регенте.
Двері прочинилися до половини, ми побачили Калюжного — у штанях, сорочці, навіть при краватці й камізельці.
— Дуже мило, — мовив, упізнавши Данила, а глянувши через його плече на мене, сказав різко: — Зі зброєю в мій дім не ходять.
— Ви ж розумієте...
— Ні, — відрубав Калюжний. — Ми так не домовлялися. Ми взагалі не домовлялися.
— То ви на нас не чекаєте? — Червоний не дивувався, навпаки, в голосі чулася ледь уловима іронія.
Замість відповіді Калюжний ступив убік, даючи йому змогу пройти. Мені заступив шлях, і я заховав револьвер. Він далі не мав наміру пускати мене, тож Данило сказав:
— Друг Мирон буде присутній, або піду я.
— Дивний ультиматум. — Калюжний знизав плечима, але нарешті дозволив зайти й мені.
Щойно ми опинилися в невеличкій залі, як згасло світло. Я лапнув револьвер, так само вчинив Червоний. Але господар голосно зітхнув у темряві, пояснив:
— Прошу не боятися, лампочки, панове. Зараз усе буде.
Він торкнувся абажура над головою, щось там зробив рукою — і знову засвітилося. Потому Калюжний, кульгаючи, без палиці, перетнув кімнату, закрив вікно завісами й попутно поклав зображенням донизу одну з фотографій у рамці, які виставив на комоді. Жест підштовхнув мене підійти ближче й глянути на фото, яке господар не чіпав.
Відразу впізнав його, молодшого років на двадцять, в однострої війська УНР. Поруч стояв пишновусий офіцер у формі польського війська. Я потягнувся рукою, аби роздивитися краще.
— Не чіпати! — зупинив окриком Калюжний, а коли я відсмикнув руку, мов обпечену, повторив уже спокійніше: — Ніхто не бере нічого без дозволу в чужій оселі. Тим більше, якщо приходить без запрошення.
— Даруйте, пане Мар’яне, — мовив Червоний. — Ви справді не запрошували Мирона. Але я вирішив, що ми маємо прийти вдвох.
— Я й тебе не кликав, Даниле, — прозвучало грубувато як для колишнього службовця ліцею, та як на колишнього військового — в самий раз.
— Ще раз перепрошую. — Червоний ступив ближче, говорив уже не так упевнено. — Дорош переказав мені ваше прохання прийти сюди, ви запросили його й мене. Я вирішив...
Поки він пояснював, Калюжний узяв свою палицю, притулену до стільця, стукнув нею об підлогу, перериваючи тираду:
— Стоп! Ану, тихо! До чого тут ще й ваш Дорош? Я нічого не розумію, панове! Один у розшуку! Другий вимахує вогнепальною зброєю, з якою навряд чи вміє добре поводитись! У Бережанах убили суддю, котрий мав судити третього вашого товариша, прямо причетного до друку тих листівок, із яких усе почалося! Я не хочу робити жодних
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Червоний. Без лінії фронту», після закриття браузера.