Читати книгу - "Спалення любові до тла , НМ"

— Я тут, бо… — почав він, але слова знову не знаходили виходу. Замість цього він просто сідав поруч на ліжко, тримаючи її поглядом. Він не міг змусити себе сказати, що так хоче допомогти, бо розумів — допомога приходить лише тоді, коли людина готова її прийняти. Зараз Наталія була занадто закрита, щоб відкритися комусь ще.

Вона зробила глибокий вдих і повільно повернула голову до нього. Очі залишалися сумними, але в них вже не було того гіркоти, яку він бачив раніше.

— Я знаю, що це складно, — почав він знову, намагаючись знайти хоч якісь правильні слова. — Я не можу повністю зрозуміти, як тобі зараз, але я можу бути тут. Якщо хочеш поговорити.

Наталія не відповіла одразу. Вона мовчала, ніби обмірковуючи його слова. Це був той момент, коли їй просто потрібно було побути з кимось, навіть якщо це не допомагало, хоча й допомагало. Її руки потихеньку стиснули ковдру, і вона повільно відповіла:

— Я не знаю, чого я хочу, Егор. Просто… мені треба трохи часу, щоб усвідомити все, що сталося.

Егор кивнув, розуміючи, що зараз все, що він може — це бути її підтримкою, навіть якщо вона ще не готова відкритися.

— Час — це те, що я тобі дам, — сказав він. — Ти не повинна вирішувати все зараз. Ти маєш право на цей час для себе.

Тим часом він відчував, як ця розмова, хоча й важка, наближає їх, хоч і на мить. Вони сиділи так ще кілька хвилин у мовчанні, кожен в своїх думках, але при цьому кожен відчував ту підтримку, яка була важлива саме в цей момент.

Наталія подивилася на нього і тихо сказала:

— Дякую, що не вимагаєш нічого від мене зараз. Це вже багато для мене.

Егор посміхнувся, хоч і сумно.

— Ти не повинна дякувати. Я просто хочу бути тут.

Егор, не сказавши ані слова, підійшов ближче до Наталії. Він відчував, як важко їй зараз, і не міг залишити її одну в цьому стані. Він обережно, але твердо обняв її, поклавши свою руку на її плечі, ніби даючи зрозуміти, що він тут, поруч.

Наталія не одразу реагувала. Вона залишалася сидіти, мовчки, її тіло було напружене, але вона не відсмикнулася. Тільки після кількох секунд, які здалися Егору вічністю, вона слабко відповіла на його обійми, притиснувшись до нього. В її серці і душі була порожнеча, але цей контакт, навіть мовчазний, давав їй якусь тимчасову відпустку від того, що терзало її. Вона відчула тепло, яке походило не лише від нього, а й від того, що в цей момент хтось був готовий просто бути поряд, не вимагати нічого, не ставити питань.

Егор тримав її, м'яко обіймаючи, розуміючи, що іноді для людини важливіше не слова, а просто присутність іншого. Він намагався бути чуйним, не тиснути, не змушувати її до чогось. Все, що він міг зробити зараз, це дозволити їй відчути, що вона не одна, навіть коли світ навколо здається непередбачуваним і заплутаним.

Минуло кілька хвилин, і Наталія, мовчки, відхилилася від нього, але не відводила погляду. Її очі були мокрими, але вона вже не почувалася такою безпорадною, хоча біль все ще залишався всередині. Вона подивилася на нього злегка і всміхнулася, не витримавши цю мить емоційної близькості.

— Ти не знаєш, як мені це важливо зараз, — тихо сказала вона, знову обираючи мовчання, але тепер воно було іншого характеру, спокійного. — Дякую тобі.

Егор просто кивнув, намагаючись не зробити з цього моменту нічого більше, ніж просто те, що воно є — простий акт підтримки.

— Ти не повинна дякувати. Просто знай, що я буду поруч, коли тобі це буде потрібно, — відповів він тихо, дивлячись на неї.

Її погляд став більш спокійним, і хоч до повного відновлення ще було далеко, вона знала, що не буде залишена в цій тиші й сумі. І хоча шлях попереду був непростим, у її серці тепер було хоча б трохи спокою, бо знала, що є ті, хто буде поруч, коли все навколо буде падати.

Вони сиділи мовчки ще деякий час, лише тиша заповнювала кімнату, і це було краще за будь-які слова. Тепло від Егорових обіймів повільно відновлювало її душевну рівновагу. Він не вимагав пояснень, не намагався знайти рішення для її проблем, він просто був тут. І це було важливіше за все.

Наталія відчула, як серце перестає битися так сильно, як ще кілька хвилин тому. Її погляд знову став ясним, хоча ще залишалася якась незрозуміла тяжкість, наче всі її почуття виявилися перевантаженими і потребували часу, щоб налаштуватися на нову реальність.

Егор, все ще тримаючи її, не поспішав відпускати. Він міг би, але розумів, що зараз це було не просто фізичним жестом, а чимось глибшим. Йому хотілося показати їй, що вона не одна, що не важливо, скільки важких моментів попереду — він буде поряд, і це щось більше, ніж просто обіцянка.

Через кілька хвилин Наталія трохи відсахнулася, тихо зітхнувши, і подивилася на нього знову.

— Ти справді тут, чи це просто моя потреба в цьому всьому? — запитала вона, ніби перевіряючи, чи не втече він, коли знову стане важко.

Егор усміхнувся, хоча й це була усмішка зі слідами пережитих емоцій.

— Я тут, Нат. І буду тут, якщо тобі це потрібно, — відповів він просто, дивлячись їй в очі. Він не намагався говорити красиво, не вдавався до великих слів. Просто було важливо, щоб вона зрозуміла, що його присутність — це не випадковість.

Дівчина покивала головою, злегка похмуро, але від цього навіть ще сильніше тримаючись за те тепло, яке він давав. Вона була вдячна, але не могла б сказати цього словами. Вона відчувала, що між ними щось більше, ніж просто підтримка чи дружба. І хоча вона все ще була не готова прийняти всі ці зміни, частина її розуміла, що все має свій час.

— Мені важко, — сказала вона, не чекаючи від нього відповідей чи запитань. — Все це... Я не знаю, як все виправити.

Егор не відповів миттєво. Він зрозумів, що її слова — це не прохання про допомогу, а просто визнання власної слабкості. І саме це було найбільш чесно.

— Не треба виправляти, — промовив він тихо, ніжно. — Просто дай собі час. І все буде як треба.

Це було те, що вона хотіла почути. Вона не потребувала чарівних слів чи рішень, вона просто потребувала того, щоб хтось поруч не судив, а підтримував. І хоча шляхи вперед здавалися їй темними та заплутаними, в той момент їй було хоч трохи легше.