Читати книгу - "Спалення любові до тла , НМ"

Вони знову сиділи в тиші, і цього разу вона вже не боялася, не тікала. Вона просто була тут, з ним, і це давало їй надію.

Егор сидів поруч, знову дивлячись на Наталію, і ця мовчазна присутність почала ставати для нього незмінною реальністю. Він відчував, як його серце б’ється швидше, кожен погляд на неї ставав все важливішим, і слова, які він тримав у собі, вже не могли залишитися всередині. Тому він, набравшись сміливості, сказав те, що не міг більше приховувати:

— Я тебе люблю, Нат. Я не можу без цього жити більше.

Ці слова пролунали для нього ніби випадково, але вони були правдою, яку він приховував довгий час. Він не чекав відповіді, тому що розумів — зараз, можливо, це ще занадто. Вся її душа була закрита, і він не хотів вимагати більше.

Наталія не відповіла словами. Натомість, вона тихо повернулася до нього і обняла. Це було просте, без слів, жестове підтвердження її відчуттів. Вона не могла сказати йому, що відчуває, не могла повернутися до тих емоцій, що були між ними раніше, але її обійми — це був знак, що все ж таки щось в її серці відгукується.

Егор міцно тримав її в обіймах, не чекаючи від неї відповідей. Він відчував, як її руки ніжно охоплюють його, і це було більше за будь-які слова. Він знав, що зараз не час для обіцянок або пояснень. Все, що він міг зробити, — це бути з нею, бути поруч, навіть якщо вона поки що не могла сказати, що відповідає йому взаємно.

Дівчина замружила очі, відчуваючи його присутність. Вона не була готова, але це не заважало їй прийняти його, хоча б на момент, коли не було слів, коли мовчання було зручнішим. І в цих обіймах, в цій короткій тиші вона відчула те, чого їй так бракувало — близькість, яку вона на деякий час втратила.

Це був перший крок, який нічого не змінював, але який давав маленьку надію.

Егор і Наталія сиділи в обіймах, і в цю мить весь світ для них здався таким простим і зрозумілим. Він не сподівався, що вона відповість йому одразу, та навіть ці обійми були для нього більше, ніж слова. Він просто чекав, дав їй час відчути його присутність, бути поруч, не вимагаючи нічого натомість.

Наталія залишалася в тиші, її серце було переповнене сумнівами і невизначеністю. Вона не була готова до того, щоб повністю відкритися, адже все було так складно — її емоції, біль, розчарування. І навіть зараз, коли в її житті був Егор, коли він був тут, поряд, знову з нею, вона не могла відкинути всі свої страхи. Тому що він був частиною її минулого, і вона не знала, чи готова знову впустити його так близько.

Проте вона не відсмикнулася від нього, не відпустила. І це, хоч і без слів, було маленьким підтвердженням того, що вона все ж таки відчувала щось у відповідь. Може, ще не готова, але він був її точкою опори, на яку вона могла б покластися хоча б у цей момент.

— Я не знаю, чи зможу я знову тобі довіряти, — сказала вона нарешті, але її голос був тихим і спокійним. — Мені страшно від того, що я все ще відчуваю до тебе, але не знаю, чи це достатньо, щоб все повернути назад.

Егор, почувши ці слова, знову обняв її міцніше. Він розумів, що її біль ще не зник, але в той момент він не просив її змінюватися. Він не намагався змусити її прийняти його одразу. Просто був поруч.

— Я не чекаю від тебе нічого, — відповів він тихо, ковзаючи пальцями по її волоссю. — Просто дай мені шанс показати, що я змінився, що можу бути тим, кого ти хочеш мати в своєму житті. Я готовий чекати. І якщо ти хочеш бути просто друзями, я теж буду поруч. Тільки не залишай мене.

Вона підняла голову, дивлячись йому в очі. В її погляді не було злості, але була та сама невизначеність, яка тепер визначала її емоції. Вона не могла відповісти одразу. І навіть не знала, що буде далі, але це, мабуть, і не було важливо.

Вони сиділи, обнявшись, і хоча не було ясності щодо майбутнього, цей момент, це тиха підтримка, була найбільше, що могла дати їй життя зараз. Вона не була одна, хоча шлях до повного прощення і зцілення був ще дуже довгим.

І навіть без обіцянок, без точних слів, вони знаходили якесь своє маленьке місце в цій розбитій реальності, яке давало їм хоча б тимчасовий спокій.