Читати книгу - "Мілана, Сергій Олексійович"

Так, це було так. Дуже хотілося коханої людину. Щоб хтось говорив тобі слова кохання. Хотілося знати, розуміти та що ти теж гідна того, щоб тебе любили. Любили не за гарні очі та не за її зовнішність. А ось чисто по-людськи, усім серцем та всією душею.

Їй потрібна була людина з якою б вона просто могла проводити свій час. Хтось із ким вона могла бути жінкою. Поруч із ким можна було розслабитися і почуватися захищеною. Хто б просто взяв її за руку, сказав: - Ти моя! – І більше нікуди не відпускав.

Добре і легко їй було тільки з однією людиною. Вони міцно дружили. Але вона твердо знала і бачила, що має іншу. А ламати, як їй здавалося, чуже щастя було не дуже гарне. Вона просто згадувала себе та свою історію з Тетяною. Ні, вона їм не заважатиме. І нехай будуть щасливими, вирішила Мілана. І водночас її постійно тягла до Сергія. Їй хотілося проводити з ним якнайбільше часу. Тому що лише поряд з ним їй було легко, затишно та комфортно.

Іноді Мілана мріяла та уявляла, як удвох вони ходять, гуляють. У своїх мріях вона вже давно була його. Вона боялася і не наважувалась робити перший крок. А Сергій наче нічого такого не помічала і поводився з нею як і раніше. А з іншого боку, як йому було помітити, якщо вона не показувала своє ставлення до нього. Все було як раніше. Зовні, як раніше. Якби тільки він міг заглянути в моє серце чи душу, думала Мілана.

Вона дуже страждала, але нікому не показувала свого болю. Навіть її близькі подруги не бачили й не знали того, що діється у неї на душі.