Читати книгу - "Світова гібридна війна: український фронт"

Осередки сепаратизму мають певні відмінності. Так, сепаратистські рухи, що існують у розвинених демократичних краї­нах, розгортаються у рамках цивілізованої політичної боротьби та мають ненасильницький характер. Питання щодо зміни територіального устрою держави вирішується при цьому шляхом застосування правових демократичних механізмів, зокрема через референдум.

Наприклад, політичному керівництву Великої Британії вже тривалий час вдається утримувати під контролем дезінтеграційні процеси з боку північноірландських та шотландських сепаратистів, застосовуючи для цього політичні, економічні та культурні важелі. Проте проб­лема сепаратизму може з новою силою постати перед Лондоном після проведеного у червні 2016 р. референдуму щодо виходу краї­ни із Європейського Союзу (Brexit). Більшість мешканців Шотландії та Північної Ірландії проголосували проти виходу з ЄС (62 % і 56 % відповідно), підтримали вихід — 38 % та 44,3 %. Зазначене, на думку лідерів цих частин Сполученого Королівства, дає підстави для проведення референдумів — за незалежність Шотландії та за приєднання Північної Ірландії до Ірландії, залишаючись при цьому у складі ЄС.

Значні сепаратистські настрої нині існують в Іспанії, і сконцентровані вони переважно в Каталонії та Краї­ні Басків. Однак політичні лідери цих регіонів прагнуть діяти у рамках правового поля держави без використання насильницьких методів.

Зовсім іншу проб­лему становить проживання на території низки європейських країн значної кількості російськомовного населення. За умов ведення Росією гібридної війни цей чинник може бути використаний для дестабілізації ситуації, створення тиску на керівництво держав із метою примусу до прийняття вигідних Росії політичних рішень.

Заходи інформаційного та психологічного впливу, застосовані Росією в Украї­ні, можуть бути достатньо ефективними і для Латвії, Естонії та Литви з огляду на певну суспільну відокремленість російських меншин, їх сприйнятливість до російської пропаганди і водночас несприйняття вимог націо­нального законодавства щодо отримання громадянства (обов’язкове знання мови, історії та законодавства краї­ни проживання тощо). Тому керівництво цих країн приділяє значну увагу зменшенню інформаційного впливу на російськомовне населення.

Більш радикальний характер має сепаратизм на Близькому Сході: йому притаманні силові методи, зокрема застосування сепаратистами тактики вчинення терористичних актів. Так, поєднання силових методів з політичними гаслами щодо самовизначення курдів призвело до утворення квазідержавного терористичного утворення ІДІЛ (ДАIШ), діяльність якого нині становить загрозу не лише для Туреччини та її сусідів, а й для багатьох західних держав.

Загалом проб­лема сепаратизму — одна з найбільш складних, оскільки безпосередньо пов’язана з питаннями існування держав, зміною їх кордонів та утворенням нових держав. Протидія сепаратистським проявам з боку держави суттєво ускладнюється через наявність у міжнародному праві певної колізії між принципами недоторканності кордонів та поваги територіальної цілісності, з одного боку, і правом усіх народів на самовизначення — з іншого, на порушенні якого спекулює зацікавлена сторона, застосовуючи маніпулятивні інформаційні технології.

За останні два роки Украї­на зіткнулася з організованим сепаратистським рухом, який має свої особливості. Наразі рівень цієї загрози є надзвичайно високим.

По-­перше, Украї­на має справу з гібридним сепаратистським конфліктом на Донбасі, основу якого становить політичний сепаратизм, інспірований та підтриманий державою, що здійснює агресію проти Украї­ни, — Російською Федерацією.

По-­друге, сепаратистські прояви фіксуються і в інших регіонах Украї­ни. Зокрема, окремі представники націо­нальних та етнічних громад, які проживають на півдні та заході краї­ни, намагаються активізувати процеси отримання націо­нальних автономій у складі Украї­ни. Окремою проб­лемою є те, що відповідні процеси можуть бути використані РФ проти нашої держави як елемент гібридної війни.

З огляду на це актуальним завданням держави є формування стратегії протидії сепаратизму в Украї­ні на основі аналізу причин виникнення цього явища. Така стратегія має насамперед передбачати шляхи врегулювання гібридного сепаратистського конфлікту на Донбасі, а також упередження сепаратистських проявів та підвищення ефективності протидії сепаратистським рухам в інших регіонах Украї­ни[6].

Прояви тероризму. Міжнародний тероризм, за визначенням Орга­ні­зації Об’єднаних Націй, становить одну з найбільш серйозних загроз для міжнародного миру і безпеки, фундаментальним правам людини. Про це йдеться, зокрема, в Резолюції РБ ООН 2178/2014.

У рамках ООН підготовлено і прийнято низку міжнародних договорів, спрямованих на боротьбу з цим явищем. Проте відповідна злочинна діяльність постійно розвивається, адаптується до заходів протидії, ефективність її зростає з розвитком новітніх технологій.

На сьогодні у глобальному безпековому середовищі спостерігається тенденція до зростання терористичної загрози. Посилюється взаємний вплив різних внутрішніх і зовнішніх чинників (соціальних, політичних, економічних та інших), що сприяють виникненню і поширенню цього явища, відбувається глобалізація його цілей. За останні роки стрімко розширюється географія тероризму: якщо у 2013 р. терористичних атак зазнали 88 країн, то в 2014 р. теракти сталися вже у 95 краї­нах світу[7].

У результаті зростає кількість жертв терористичних актів та обсяги економічних збитків (прямих і опосередкованих втрат, зокрема, в туристичній галузі, на авіаційному транспорті, витрат на заходи безпеки, мінімізацію наслідків терактів, надання допомоги потерпілим тощо). За даними Глобального індексу тероризму, у світі за період 2000—2014 рр. унаслідок вчинення 61 тис. терористичних актів загинуло понад 140 тис. осіб. При цьому спостерігається стійка тенденція до збільшення цих показників: у 2000 р. у терактах загинуло 3329 осіб, а в 2014  р. — уже 32658 осіб. Найбільший обсяг відповідних матеріальних збитків було зафіксовано у 2014 р. — 52,9 млрд дол. США, що у 10 разів більше, ніж у 2000 р. Крім того, витрати на захист від тероризму оцінюються ще у 117 млрд дол. США[8].

Терористичні угруповання перестали відігравати лише підпорядковану роль у внутрішньо-­ і міждержавних конфліктах та набули самостійного значення у міжнародних відносинах. Вони дедалі більшою мірою інтегруються з іншими квазідержавними утвореннями, міжнародними злочинними організаціями і поступово набувають рис, притаманних раніше лише націо­нальним урядам.

За результатами аналізу процесів, що відбуваються у глобальному середовищі, можна виявити різновекторні, але взаємопов’язані тенденції в організації терористичної діяльності. З одного боку, спостерігається підвищення рівня її організованості, створення великих незаконних збройних формувань із розвиненою інфраструктурою, поява терористичних квазідержав (зокрема, ДАIШ зі своїми філіями — «вілаєтами» на території Азії і Африки). З іншого боку, існує велика кількість мережевих, менш централізованих, аморфних організаційних терористичних структур (зокрема, джихадистський рух, інспірований «Аль-­Каїдою»). Згадані міжнародні терористичні організації насправді є гібридними і в своєму розвитку до певної міри поєднують обидві ці тенденції.

Водночас спостерігається поширення феномена «саморадикалізації» окремих громадян під впливом пропаганди (зокрема, ісламістсько-­джихадистської), поява терористів-­одинаків, які мають вільний доступ через Інтернет та соціальні мережі до інформації про тактику і технології вчинення терактів і діють самостійно поза рамками будь-­яких організацій.

Окремою проб­лемою є використання тероризму і відповідної тактики певними державами як інструменту втручання у внутрішні справи інших держав для досягнення своїх політичних цілей. При цьому у світі спостерігається тенденція до зміни характеру сучасних збройних конфліктів, збільшення питомої ваги війн