Читати книгу - "Обрана, Катажина Обертинська"

Відбудова світу вимагала не лише фізичних зусиль, а й зцілення старих ран та подолання глибоко вкорінених забобонів. Калена розуміла, що її лідерство не буде повним, доки вона не здобуде довіру всіх громад. Тому вона взялася за найскладніше завдання – дипломатію. Разом з Каєм та невеликим загоном, вона почала відвідувати інші громади, що пережили вторгнення темряви, намагаючись переконати їх у своїй легітимності як Захисниці.
Подорожі були непростими. Хоча деякі селища, що були безпосередніми свідками її сили під час битви з Гарлінгами, зустрічали її з обережною надією, інші – були набагато менш привітними. Деякі громади відмовлялися вірити. Особливо це стосувалося тих, хто був віддалений від епіцентру подій або хто досі міцно тримався старих забобонів про жінок-Захисників. Вони бачили в ній не рятівницю, а аномалію, що суперечила їхнім традиціям.
Калена стикалася зі звинуваченнями та опором. Їй доводилося вислуховувати образливі слова про її "неприродну силу", про те, що жінка не може володіти Даром без наслідків для світу. Деякі лідери громад відмовлялися навіть слухати її, посилаючись на "давні закони" та "традиції, що не підлягають сумніву". Це було виснажливо, але Калена не здавалася. Вона знала, що шлях до справжнього миру лежить через порозуміння.
Вона використовувала не лише слова, а й дії. Своєю мудрістю Калена відповідала на їхні сумніви, пояснюючи справжню природу Дару, розкриваючи правду про фанатиків та їхні маніпуляції. Вона розповідала про помилку Старійшин, але без гніву, а з прагненням просвітити. Вона показувала свою силу, використовуючи Дар для допомоги: зцілювала хворих, прискорювала ріст врожаю, відновлювала пошкоджені будівлі, демонструючи, що її магія – це благо, а не прокляття. Поступово, її непохитна впевненість, її чесність та її здатність творити дива починали переконувати їх.
Одного разу, під час відвідин невеликого поселення, що особливо сильно трималося за старі традиції, сталася несподівана зустріч. Серед натовпу, який з недовірою дивився на Калену, вона помітила знайоме обличчя – Старійшину Гороха. Це був один із тих, хто голосував за її вигнання, хто стояв поруч з Елвіном, коли її засуджували. Його обличчя було змарнілим, а в очах читалася втома від горя, що спіткало світ.
Калена підійшла до нього. "Старійшино Горох", – тихо сказала вона, без докору, лише з повагою.
Він підняв на неї очі, і в них з'явилося усвідомлення помилки. Він бачив її Дар, що сяяв чистою силою. Він бачив відновлений Авенвуд. Він бачив її силу, що відрізнялася від тієї, яку вони боялися. "Калено…", – прохрипів він, його голос тремтів. – "Ми… ми були сліпі. Ми помилялися". Це було публічне визнання, що відкрило двері для примирення. Цей момент став символом того, що старі рани можуть бути зцілені, а колишні вороги – стати союзниками у відбудові світу.