Читати книгу - "Необдумана Міловиця"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Оце й буде мій банк!» – сказала твоя мати, Міловице, сама до себе.
І, щоб ніхто не знав, нащо вона довбала стіну, видерла мати ще з півхати, а тоді й загладила, і перебілила.
«Трохи прибралася я в хаті, а то вся стіна була в ямках, – оправдувалася мати увечері за столом. – Прийдеться віддавати Ярину, а в нас у кімнаті так, як у клуні».
І ніхто, Міловице, про приховані матір’ю твоєю гроші не знав.
А вона як поклала ті гроші в стіну, так і забула про них навіки.
Хоч грошей на весілля у твоїх батьків, Міловице, й не було, але Ярину вони заміж віддали. Бо вже було зроблено сватання, і Ярина виросла, і в хаті дуже тісно було.
«Як прийшла пора, та ще й беруть гарні люди, то нехай іде собі дитина та й живе щасливо», – казала твоя мати, Міловице, про Ярину. Не таке благословення тобі було…
І хоч німував та чахнув твій батько, Міловице, але весілля відбули.
«Може ж, хоч на весілля до тями дійде», – казала сусідам твоя мати.
Перед весіллям прийшли до матері твоєї Горпини за звичаєм сільські молодиці й допомогли готувати страви. Наварили у ночвах знов холодцю, два баняки борщу, напекли у печі пиріжків та хліба.
Дівчата, Яринині подруги, прибрали гарно у хаті, застелили лавки ряднами, поначіплювали паперових квіток на сволок, повимивали гарно круглі шибки. Менші сестри, Тетяна з Явдохою, замели подвір’я. А горілку вже аж на саме весілля позносили родичі.
Музик твоя мати, Міловице, на Яринине весілля найняла в борг, аби все як у людей було.
Плаття Ярині пошили із марлі, а не з тої матерії, яку вона собі вибрала. Але, пам’ятаєш, Міловице, багато дівок у селі вашому йшли під вінець ще й не в такім одязі…
Вінка для молодої тоді замовили у жінки, що їх робила з білих квіток у парафіні. Такий був гарний віночок аж до вечора, а тоді й зів’яв – пом’явся.
І зібрала твоя мати Горпина у Яринину скриню на нове хазяйство кілька сорочок нових, хусток та велике рядно – ото й усе було її за дочкою придане. А за тобою, Міловице, й того не дала.
«Були б дали тобі, дочко, більше, але ж батько гроші поклав у банк! Тож вибачай!» – все ж не втерпіла твоя мати Горпина, Міловице, коли скриню ставили на воза, та й дорікнула німому батькові.
Закрила за возом ворота твоя мати, Міловице, й зітхнула тяжко, а зайшла у хату, тільки хотіла чоловікові пожалітися, а він – шусть на піч!
Ярина ж після весілля зовсім перебралася жити до чоловікових батьків.
«Якби ж тільки Тимко скоріше повертався, – не переставала журитися за сином твоя мати, Міловице. – Купив би собі волів, оженився, поставив би нову хату, він у мене один син! І син у мене ж не якесь ледащо!» І говорила мати, й говорила, а батько все мовчав.
І просидів так, Міловице, твій батько на печі аж до пізньої осені. Сидів і все щось думав, нікого не хотів бачити і ні з ким не говорив, навіть із дітьми, з розуму спав.
«Зовсім пропав мені чоловік! – плакалася твоя мати Горпина. – Каліка став мій Кіндрат, та й годі! І спасу ніякого немає, ні порятунку».
Вже аж на весну Горбань Петро, хрещений батько Тимка й твоїх батьків кум, вирішив був вшивати соломою клуню. А в селі вашому, Міловице, ніхто так гарно не міг вшивати верх, як твій батько Кіндрат. Але, всі знали, яка з ним сталася біда: заслаб твій батько на голову.
«Сидить, бідолаха, на печі й німує», – розказувала людям твоя мати, Міловице, як хто питав.
«То, може, я сам прийду й попрошу», – питався у твоєї матері, Міловице, кум Петро, щоб пішов вшивати йому твій батько клуню.
«Як хочеш, то йди і проси, однаково знаю, що толку з того ніякого не буде, Кіндрат не почує тебе однаково! А як почує, то не пойме», – зітхала. Бо знала мати твоя, Міловице, що нічого з тих запросин не буде – став калікою її чоловік зовсім.
Але Петро Горбань пішов.
«Агов, Кіндрате! До тебе кум прийшов», – гукнула мати до печі, але твій батько Кіндрат її не чув.
«Кидай, Кіндрате, вже ту дурість та йди до мене клуню вшивати!» – заглянув за фіранку батьків кум Петро.
І Петра, Міловице, твій батько послухав. Пововтузився він трохи, а тоді з печі зліз та й пішов разом із кумом своїм до його двору.
А в селі всі знали, що Петра Горбаня батько добре знався на лікуванні. Вмів дід збирати трави нужні, настоював їх на меду й лікував людей.
І хоч у селі й була тепер лікарня, то перед тим, як хто мав туди йти, першим ділом біг до діда Горбаня, бо той точно міг усякій біді зарадити. Пошепче щось дід над баночкою з ліками та й віддає. Колись у селі так лікувалися.
Твого Ілька батько Ксень Чуйко міг будь-яку кістку людині вправити, а Горбань Петро – всяку болячку із тіла вигнати. У свого батька знахарства навчився і його син Петро.
От як пішов твій батько, Міловице, з Петром із двору, то матері неначе який камінь упав із плечей, аж розвиднилося у голові твоїй матері. Бо пішов твій батько вперше від Умані межи люди!
Цілий день робив твій батько, Міловице, у свого кума Петра, бо вже хто-хто, а він був гарним майстром! От і розворушився там при роботі та між людей, і за стіл із усіма пішов.
А вже за столом із стравою дав йому Петро після роботи якихось ліків на меду, і батько твій, Міловице, одужав. Почав він знову говорити до людей, помаленьку брався й до господарства свого. А невдовзі й зовсім отямився.
Твоя мати, Міловице, й не згадувала більше про втрачені гроші, боялася, щоб батько знову не онімів.
Ожив від Петрових ліків батько, ходив він на роботу в колгосп і вшивав людям хати й клуні.
Не дурним помер твій батько Кіндрат, Міловице, а при розумі, у холодну зиму, у війну, від тифу.
Якогось дня, у неділю, принесли матері твоїй, Міловице, листа від Тимка, з Америки. А вона якраз збиралася до порання, аж тут постукав у двері посильний. Мати відразу ж кинула все з рук і побігла на другий куток села до тебе, Міловице, бо ж твій чоловік Ілько
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Необдумана Міловиця», після закриття браузера.