Читати книгу - "Революційна стихія. Зимовий похід 1919-20 pp. Спомини"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
На думку опозиції, перехід до Денікіна не давав нічого позитивного, а тільки деморалізував би армію, підірвав би авторитет командного складу серед козаків і авторитет уряду серед населення. Нічого не давав перехід тому, що мало хто вірив, особливо серед людей, які добре знали наш народ, щоби Денікін утримався. Головним аргументом тих, хто вірив у перемогу білих, було: «Антанта не допустить!»
На мою думку, була рація говорити з росіянами, але ні до чого не договорюватися. Треба було протягти час. Такої думки держався під час цієї наради. Та росіяни не хотіли ні говорити, ні тим більше договорюватися з нами; вони говорили тільки з галичанами.
Швидко Наддніпрянська Армія була поставлена перед фактом «сепаратних умов». Переходимо до протоколу, підписаного галичанами з росіянами. Зміст його такий:
1. Галицька Армія переходить у повнім складі разом з тиловими установами, складами і рухомим залізничним матеріалом на сторону Російської Добровольчої Армії і входить у повне розпорядження Головнокомандуючого збройними силами Південної Росії, тепер Командуючого військами Новоросійської області.
2. Галицька Армія залишає свою організацію, командний склад, мову, установи і ціле військове майно. Частини мають існувати в складі не менше п'ятдесяти відсотків своїх штатних складів на штатами Галицької Армії, які існують по 17 падолиста. Корпус Коновальця не вважається Галицькою частиною.
3. Російське Добровольче Командування допоможе Галицькій Армії в поповненні її рядів уродженцями Галичини, які знаходяться в чужих державах і на території Росії, 4. При вищих штабах, а також при всіх установах і окремих частинах Галицької Армії будуть приділені російські старшини, лікарі й урядовці згідно з вибором Добровольчого Командування для зв'язку і вирішення на місці питань, які б не виникали.
5. Політичних питань відносно ставлення Галицького Уряду до Уряду Добровольчої Армії, а також майбутньої долі Галичини не торкатися, а залишити до вирішення на політичних переговорах; аж до вирішення цих питань у постої генерала ДенІкіна має Диктатор Галичини право керування (й контролю) внутрішнього життя Галицької Армії.
6. Галицька Армія не буде воювати з армією отамана Петлюри, яка бореться на фронті.
7. Галицька Армія зосереджується не пізніше 30 падолисті 1919 р. у районі Козятин — Вінниця—Ільниці—Оратове — Погребище — Козятин.
8. Для забезпечення того зосередження займає Галицька Армія і негайно частиною сил і держить район Бердичева.
9. Штаб Галицької Армії переходить не пізніше 30 падолисті 1919 р. до Умані.
10. Усі тили (військові установи, етапи, склади та ін.) пересувається поступово і розташовується на лінії Христинівка — Ольвіополь— Вознесенськ — Миколаїв. Санітарні установи, в котрих знаходяться хворі та поранені, залишаються на місці.
11. Хворі та поранені Галицької Армії, які не знайдуть місця і галицьких шпиталях, будуть прийняті в шпиталі збройних сил Південної Росії на рівних правах з російськими, а після видужання повертаються у Галицьку Армію.
12. Для зв'язку з Штабом Командуючого військами Новоросії висилається зі Штабу Галицької Армії окремого старшину.
13. Цей договір вступає в дію з хвилини його ратифікації з одної сторони Командуючим військами Новоросії, а з другої — Командуючим Галицькою Армією.
14. Ворожі кроки між Добровольчою і Галицькою Арміями припиняються з хвилиною підписання цього протоколу представниками обох сторін, не чекаючи його ратифікації, як це сказано в параграфі тринадцятому.
Протокол підписали зі сторони росіян полковник Даровський, полковник Коновалов, полковник Самборський; зі сторони Галицької Армії отаман Цімерман, сотник Турчин, поручник д-р Давид, Ратифікований договір підписали генерал Шиллінг (Командуючий військами Новоросії) і генерал Микитка (Начальний Командувач Галицької Армії).
Незважаючи на ратифікацію, договір не увійшов у життя. Тільки параграфи 6 та 14 були виконані. Галичани робили ще спроби виконати і параграф 8, але нічого з того не вийшло, бо, мабуть, Українська Галицька Армія не для того припиняла боротьбу проти Денікіна, щоби воювати за нього.
Українська Галицька Армія не капітулювала перед ворогами, бо капітуляція формально виглядає інакше. Вона зробила перехід на сторону явного ворога України. Страшний факт, бо й за капітуляцію за законами всіх країн карається на смерть командуючого і його помічників, котрі згодилися на капітуляцію доручених їм військ. Та карається винних тільки судово. Чи було кому в той час судити і карати генерала Тарнавського? Я думаю, що не було. Бо уряд і командування обох армій хотіли провадити переговори і підписати договір з Денікіним у той час, як він окупував майже всю територію України і розстрілював українських полонених за «ізмєну русскому государству». Хіба у нормальних відносинах не треба було карати за саме бажання, за намір провадити такі переговори?
Безсторонньо судити зможуть тільки ті, хто не був співучасником «зради» чи «злочину». Були причини, котрі найменше залежали від генерала Тарнавського, унаслідок яких обидві армії топилися в морі нещасть, що посипалися на їх голову. І політичні, і військові керівники втратили голову. Усі хотіли, допливши до берега, врятуватися «від фізичного знищення». Одному вдалося нібито доплисти до берега (хоч і поганого), а решта розкричалася на щасливішого. Уже тоді, коли на Жмеринській параді було сказано: «роль стратегії закінчена», керівники політики і війська капітулювали перед ворогом. Бо ніхто не запротестував рішучо проти такого виразу. То була моральна капітуляція. Масовий злочин. Не можна судити і карати одного чоловіка за те, що вчинили всі.
Коли б генерал Тарнавський не згодився на все ж таки ганебний договір, то, зважаючи на суму обставин, він учинив би геройський подвиг. Однак сили його були замалі для подвигу, і тому ні судити, ні карати його за те, що вчинив, не можна було. Римський сенат після програної битви під Каннами і втрати цілої армії Дякував Терен цієві Варронові за те, що останній не втратив віри в перемогу. Французький конвент посилав на гільйотину генералів, які програли битву. Не було в нас кому ні дякувати, ні судити, бо українська нація не мала ще ні сенату, подібного до римського, ні конвенту, подібного до французького. «Хотів рятувати те, що осталося», варто «спасати від фізичного знищення».
Я навмисне довго зупинився на факті переходу до росіян Української Галицької Армії. Дуже багато говорилося і говориться про «прірву», що нібито постала поміж
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Революційна стихія. Зимовий похід 1919-20 pp. Спомини», після закриття браузера.