Читати книгу - "Вірш і розмова"

кожного на вустах гасла. Безглуздо перелічувати всіх, у кого вони на вустах. Я б не впорався — ось про що йдеться. Я б не впорався не лише тому, що їх забагато, а тому, що доволі б швидко доглупав: немає смислу в такій лічбі. Яка різниця, скільки нас вимовляє слово, якщо воно мертве.

Завершальна строфа підтверджує слушність такої інтерпретації. Підсумовуючи неуспіх лічби, вірш каже: «Де немає любови, // там слово не мовить». На цьому тримається смисл вірша: стережімося, щоб слово «людина» не стало порожнім гаслом. Вірш не закінчується знаком оклику. Шкільна граматика з цим не погодиться, адже маємо імператив! Однак це, власне і є та дискретність, з якою розмовляють сьогоднішні поети.

На прикладі двох віршів я спробував дати заперечну відповідь на питання, винесене в заголовок книжки: поети не німіють. Вони просто говорять тихіше. Мовлення сучасних поетів скидається на дискретне повідомлення, яке ми кажемо так, щоб не почув сторонній. Поет звертається тільки до того, хто вміє і бажає слухати. Він шепоче уважному на вухо, і уважний на знак розуміння схиляє голову. Гьольдерлінове «спільного духу думки тихо впадають у душу поета» справджується сьогодні так, як ніколи. Уважний слухач або читач — ось виправдання поезії; в добу підсиленого електрикою голосу тільки найтихіше слово може зблизити «я» і «ти», мене, людину, і тебе, людину. Ми знаємо, що і кого потрібно для тихого слова, для мовця і слухача. Це наче повільні частини симфонії — щойно вони показують справжню майстерність композитора і дириґента. Якою майстерністю, якою можністю треба володіти, щоб у добу технічної цивілізації й очужілого світу раптом почутися, наче в себе вдома.

СМИСЛ І ХОВАННЯ СМИСЛУ В ПАУЛЯ ЦЕЛЯНА

Тема «Смисл і ховання смислу в Пауля Целяна» не претендує на провідну роль в інтерпретації Целянового мистецтва, вона лише звертає увагу на те, що довідується кожний, знайомлячись з поезією Пауля Целяна. Відчуваючи привабливість точного смислу, ми одночасно бачимо його вичікувальність або взагалі майстерну схованість. Ми питаємо себе: що стоїть за таким способом віршування, характерним, до речі, не тільки для Пауля Целяна, а для цілого покоління поетів, і як нам до нього підступити. Завдання полягає не так у висуненні теоретичних версій, як у спробі поспілкуватися з читачем.

На початок, гадаю, вистачить однієї загальної зауваги. Очевидно, сучасна лірика прагне повністю вивільнити ґравітаційну силу слова, не стримуючи її за допомогою жодних синтаксичних і логічних засобів. Таке мовлення блоками, в якому окремі слова, покликані розбуркувати уяву, стоять поруч, не означає, буцімто вони не зв’язані єдністю смислового наміру. Справа в тому, що встановлювати зв’язки належить читачеві. Поет далекий від свавільного темнування чи ховання єдности смислу. Навпаки, таким робом поет прагне щось оприявнити. Злука блоків вивільняє багатовимірність смислових взаємозв’язків, притлумлених логічною одновимірністю буденного мовлення, що керується практичною єдністю мовленнєвого наміру. Хибно думати, мовляв, вірш годі зрозуміти через відсутність однозначних смислових зв’язків, через брак єдности мовленнєвого наміру. Адже без неї катма вірша.

Вірш каже:

Tenebrae[36]

Близько ми, Господи,

близько й досяжно.

Досягнені, Господи,

зчепилися так, мов

плоть кожного з нас

твоя плоть, Господи.

Молись, Господи,

молись до нас,

ми близько.

З вітром пішли ми,

пішли ми схилитись

над яром, над маром.[37]

До води, Господи

Кров то була, було те,

що пролив ти, Господи.

Блискало.

Впав нам у вічі образ твій, Господи,

очі й уста відкриті й порожні, Господи.

Напились ми, Господи.

Крови і образу в крові, Господи.

Молись, Господи.

Ми близько.

Назва «Tenebrae», як і кожна назва з таким конкретним значенням, кладе основу майбутнього розуміння. Безперечно, потрібно знати, що tenebrae означає не просто темряву, а таку темряву, яка, згідно з Євангелієм, настала в мить останнього подиху Ісуса на хресті. В католицькому обряді правиться страсна служба Божа, святкується Страсна п’ятниця, коли відтворюється настання темряви в мить Ісусової смерти. До цього страсного обряду належить також читання Плачу Єремії. Ісусові слова «Боже мій, Боже мій, нащо Мене Ти покинув?» — цитата зі Старого Заповіту. Так християнський обряд зводить покинутість Богом, що випала на долю гебрейського народу під час вавилонського полону, з покинутістю Ісуса на хресті. Втім, чи не сягає прикликання небесної темряви сьогоднішнім поетом набагато далі? Чи не йдеться про страждання і смерть євреїв у гітлерівських таборах смерти? Чи, врешті-решт, про страх смерти людини загалом? Про гнів Божий, який у гебрейській історії Старого Заповіту карає свій вибраний народ? Про віддаленість Бога в нашу добу охлялости традицій християнства? Все це звучить у слові «tenebrae» і спонукає вслухатися.

Тобто питання полягає в тому, яким чином вірш пов’язаний з цією «tenebrae». Хай там як, а вона не може не натякати на традицію історії страждання — від старозаповітних плачів через Христові муки до страждання людини під темрявним небом нашого сьогодення. Назва — спроба зорієнтувати. Все решта — у вірші.

Вірш — виклик. Як його розуміти? Богозневажний він чи християнський? Хіба не богозневага казати до вмирущого Христа: молися не до Бога, який тебе покинув, а до нас? У такій протиставі ховається несплутний смисл: позаяк Бог не відає смерти, він недосяжний о смертній годині. Зате ми знаємо смерть, знаємо про неї і про її невідкличність і тому чудово розуміємо останній зойк покинености. Очевидно, Ісусові слова виражають не так сумнів щодо Бога, як нестерпність страждання. Смерть — дослівно остання спільність між Сином Людським і дітьми людськими.

Що означає: молися краще до нас? Чи це висмівання і відкидання віри в Бога і молитви до Бога, себто сміливе і богочуже переосмислення цілої історії Христових мук і покинености Ісуса на хресті? Хіба ця покиненість не творить суттєвий момент отого християнського «воплотився»? І хіба поет не робить нового кроку в розумінні, що має на увазі християнське вчення, кажучи про Христові страждання і смерть за нас? Я не шукатиму відповіді на це питання. На нього годі відповісти. Йдеться навіть не про погляд поета, а про те, що висловлює вірш. Адже поет не дає відповіді. Як і в кожному творі поета, ми змушені вирішувати самі. Ми не можемо покликатися на нього.

Вірш каже, щоб Ісус молився до нас. Що означає «молився»? Вірш містить однозначний заклик: «Молись, Господи, // молись до нас», який натякає на останні слова Ісуса на хресті: «Боже мій, Боже мій, нащо Мене Ти покинув?» Чи це взагалі молитва? Безперечно,