Читати книгу - "Колонія. Історія Ріки, Lexa T Kuro "

Я завмерла.

«Бо я сама винна! Це я завжди казала, що мене все ЦЕ не цікаво. А Тіс не міг дозволити своєї... слабкості зіпсувати все, що є між нами... Принаймні він сподівався все залишити в таємниці та перебороти себе. Але коли побачив мене з... іншим... з Редом... Він ревнував? Він що — просто ревнував мене? Ну, звичайно! Як же це безглуздо! Дурний, дурний Тіс! Як він міг подумати, що я та Ред...? Що я...»

Раптом згадався вчорашній дотик Реда, його погляд, його запах... Тілом пробігло тремтіння.

«Може, я насправді захворіла? Чому, коли поряд Ред, мене трясе? І чому виникає це дивне відчуття в животі, коли думаю про нього? Я не боюся цього хлопця! Бо я нікого не боюся! Але... Але боюся його дотиків... його близькості... І це не тому, що, як він сказав, вважаю їх брудними... Ні. Я боюся тієї порожнечі, коли він прибирає руку...»

— Та що це зі мною?! — вигукнула вголос і закрила обличчя руками. Потім сильно стиснула голову, ніби намагалася видавити всі спогади про Реда з неї... Але все було марно.

Я покликала медсестру, щоб вона зробила мені укол, щоб заснути. Але дівчина сказала, що такі уколи мені вже скасували, а без призначення лікаря не можна.

Проклинаючи всіх на світі, я лягла у ліжко, намагаючись заснути, але думки все ще бентежили мою душу. Я вже пошкодувала, що сюди потрапила. Зовні можна було б відволіктися роботою чи тренуваннями, але тут були тільки стіни, які напружували. І я все думала, думала, думала...

 

***
 

    Десь о сьомій вечора мені повідомили, що до мене знову відвідувачі. Я вже подумки посварила та похвалила дівчат за таку увагу, але відвідувачами виявилися Кейл і Пат.

Побачивши мене в халаті, Кейл широко посміхнувся:

— 30-15, ти мене здивувала!

— Це ще чому? — посміхнулася, наслідуючи його. В глибині душі мені було дуже приємно, що вони обидва тут.

— Думав, що на тобі, крутішого за той комбінезон, що був позавчора, я не побачу нічого. Але цей халат... — Кейл свиснув.

Спочатку я відчула явний протест у собі, але швидко зібралася, тому що не хотіла знову здатися дикою, тому запитала:

— 91-80, ось не зрозумію, ти знущаєшся чи заграєш?

— А ти знаєш, що то таке? — криво посміхнувся блондин. — Думав, що таке вам ще не викладали. Цей предмет на старшому курсі!

Мені захотілося його вдарити, але я тільки спохмурніла.

— Чи ти вважаєш нас дикими?

— Кого це «вас»?

— «Нас» — дівчат Колонії, — промовила я, складаючи руки на грудях.

Наступна його фраза ввела мене в ступор.

— Тебе — так, інших — ні!

— Міг би збрехати! — нарешті заговорив Пат, який весь час мовчки спостерігав за нами.

— Кому? Їй? Не сміши мої капці! — Кейл склав руки на грудях, наслідуючи мене. — Я їй збрешу, а вона мене тут же на лопатки покладе!

Я не зовсім уже розуміла, жартує Кейл чи говорить серйозно.

— З чого ти це вирішив? — спитав Патрік.

— Мені хлопці розповідали! Бачив 20-27 та 20-38? — Пат кивнув головою. — Так ось вона, — Кейл махнув рукою в мій бік, — обох поклала однією лівою. Та ще через це вони до Карцеру потрапили!

Патрік з благоговінням глянув на мене.

— Не треба так мене дивитися! По-перше, я була не одна. А по-друге, я теж потрапила після цього до Карцеру.

— Ось бачиш, вона навіть не заперечує! — ляснув у долоні Кейл.

Мене почало дратувати його поведінка.

— Послухай, я в Лазареті. Ти прийшов мене провідати. І ти ж дражниш мене та виразиш?

Кейл зробив невинний вираз обличчя:

— Я дражню та виражу тобі? Тобі — най постраждалій зі всіх? — Блондин швидко опинився біля мене, швидко цьомкнув у щоку та сказав: — Вибач, більше не буду.

Від його нахабства я так розгубилася, що поки приходила до тями, то хлопець уже відстрибнув від мене на далеку відстань і, напівлежачи, влаштувався на підлозі.

— Цур, лежачого не б'ють!

Ми з Патріком подивилися один на одного та засміялися.

— Ось як в нього виходить не роздратувати мене? — сміялася я.

— Бо я харизматичний! — підморгнув посміхаючись Кейл.

— Аж занадто! — сміявся Патрік. — Такий харизматичний, що навіть мене іноді лякаєш.

— У кожного свої вади. Хоча, ви ж знаєте, я їх не маю! — знизав плечима блондин, лежачи на підлозі.

— Звичайно, друже! А ще ти — найскромніший! — реготів малий.

Коли ми трохи заспокоїлися, я раптом запитала:

— А де Ред?

— Він хотів прийти, але не зміг. З ним усе гаразд, якщо що, — відповів Пат, і вони з Кейлом перезирнулися. Здалося це трохи дивним, але я промовчала.

Кейл раптом дивно подивився на мене та хитро посміхнувся.

— Що? — не розуміла, чого це він так вирячився на мене.

— Ми знаємо, що Ред приходив до тебе вчора, — сказав Патрік. — І заплатив за це Лікареві.

— Пате! — Кейл бурав його поглядом.

— Що тут такого? Вона має право знати, — спокійно відповів Патрік. Потім, подивившись на мене, сказав: — Ред звик усіх оберігати... Ти сподобалася йому, й тому брат хоче допомогти тобі.

— Допомогти? — насупилась я. — Мені? Навіщо?

— Гей! Ти вже багато наговорив зайвого! — Кейл схопився з підлоги та наблизився до нас. Я насторожилася. — Що? Та не збираюся я більше тебе цілувати, — серйозним тоном сказав він. Але відразу криво посміхнувся та додав: — Якщо ти сама не попросиш!

Знову захотілося його вдарити, але стримала себе.

— То чому Ред не прийшов сьогодні? — запитала Патріка, перекладаючи тему. Малій не встиг відповісти...

— Скажи, а це був такий перший поцілунок у твоєму житті? — Кейл вліз між нами.

Я не відповіла та ніяк не зреагувала, а лише подивилася на Патріка, чекаючи його відповіді.

— Нічого серйозного, просто не зміг, — сказав хлопчина.

— А він заплатив Лікарю Джонсон, щоб той влаштував нам зустріч, або щоб він нічого не розповів Начальнику Колонії Оверсі?

— Знаєш, думаю, справжній поцілунок тобі сподобався би більше, — знову промуркотів Кейл.