Читати книгу - "Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу"

– Я так зрозумів, що ви лише пропонуєте кращу імітацію! – злісно вигукнув Гріфл. – Дякуємо, але нам цього не потрібно. Нас уже досить дурили, більше ми дурнями бути не хочемо.

– Я вас і не обманюю! – втрачаючи терпіння, сердито гаркнув Тіріан. – Я служу справжньому Аслану.

– І де він? Хто він? Покажи-но його нам! – мовили декілька гномів.

– Вважаєте, я його із собою в кишені тягаю, дудлики? – Тіріан втрачав терпець. – Хто я такий, аби вказувати Аслану, коли йому з’являтися? Він не той лев, якого можна приручити!

І тільки коли ці слова злетіли з його вуст, він зрозумів, якої припустився помилки. Гноми всі як один почали глумливо виспівувати не його останні слова: «Не той лев, якого можна приручити, не той лев, якого можна приручити», – а повторювати фразу: «Не ручний лев, не ручний лев», – глумливо її виспівуючи. Один із них кивнув:

– Так само нам казали й інші!

– Ви хочете сказати, що не вірите в існування справжнього Аслана? – не повірила своїм вухам Джил. – Але ж я бачила його на власні очі! Саме він переніс нас двох з іншого світу!

– Ах! Ну, коли ви так кажете! – відповів їй Гріфл із глумливою посмішкою. – Вони гарно попрацювали, щоб ви робили свою справу як слід… Говориш, чого навчили, чи не так, дівчинко?

– Нечема! – прикрикнув на нього Тіріан. – Ти що, хочеш сказати, ніби пані бреше?

– Кому, кому, а не вам, пане, нагадувати мені про чемність… – озвався гном. – Гадаю, нам більше не потрібен король – навіть якщо ви й Тіріан, на якого зовсім не схожі. І тим паче не потрібен нам ніякий там Аслан. Від сьогодні ми – самі собі хазяї і коритися нікому більше не станемо. Зрозуміло?

– Правильно! – приєднались інші гноми. – Відтепер ми самі по собі. Ніяких Асланів, королів та дурних історій про інші світи. Гноми для гномів!

Після цих слів вони розбрелися по своїх місцях у лаві та вже готові були рушити туди, звідки прийшли, коли своє слово вставив Юстас:

– Невдячні тварюки, – злісно мовив він. – Ви навіть не подякуєте нам за свій щасливий порятунок від рабства в соляних копальнях?

– О, тут усе цілком зрозуміло… – через плече кинув Гріфл. – Ви врятували нас тільки для того, аби згодом використати у своїх цілях. Маєте свої види на нас, якісь інтриги, але ми кажемо: грайте у свої ігри без нас. Ходімо, хлопці!

Гноми заграли трохи дивну марширувальну пісню з барабанними дрібушечками та розчинилися в темряві.

Тіріан із друзями дивилися їм услід. Потім король важко вимовив одне лише слово: «Ходімо», – і, не перехопившись жодним словом, усі мовчки попрямували слідом за ним.

Розмовляти не було настрою. Верть, який не зовсім второпав, що тут трапилося, і досі відчував себе в немилості. Джил, окрім огиди до тих гномів, відчувала захват від перемоги Юстаса над остраханцем, і їй було трошки соромно за себе. Що ж до Юстаса, то в нього і досі тривожно калатало серце. Замикали колону сумні Тіріан із Діамантом. Король тримав одну руку на шиї єдинорога, і час від часу єдиноріг по-дружньому тицявся своїм м’яким носом у щоку короля. Їм не потрібні були слова, аби втішати один одного. Та й важко було б знайти слушні слова в ту скрутну хвилину. Тіріану жодного разу не спадало на думку, якими жахливими можуть бути наслідки Крутевого шарлатанства. Тепер, після того як людям дурили голови підставним Асланом, вони припинили вірити у справжнього. Він уявляв собі, що, варто лише буде показати гномам, як їх надурили, і вони одразу ж стануть на його бік. А потім, наступної ночі, він відвів би всіх до Хлівного пагорба та показав усім Вертя, й усі, побачивши його, повстали б проти Крутя, і, можливо, після короткої сутички із остраханцями на тому все б і скінчилося. Але, судячи з останніх подій, на те нема чого тепер розраховувати, бо хто знає, скільки ще нарнійців поведуться так само, як і ці гноми?

– Мені здається, що нас хтось переслідує, – несподівано зауважив Верть.

Вони зупинилися та нашорошили вуха. І справді – позаду них почувся досить виразний тупіт маленьких ніжок.

– Хто йде?! – вигукнув король.

– Це я, пане, тільки один я, – пролунала відповідь. – Я гном Поґін. Мені тільки тепер вдалося втекти від інших. Я на вашому боці, пане, і на Аслановому. Якщо ви довірите в мої руки меча гномової роботи, я із радістю битимусь за праве діло, доки всіх не переможемо.

Усі згуртувались навколо нього, посипались вітання, похвальба та нескінченні поплескування по спині. Звісно, що один гном майже нічого змінити не міг, але все ж таки втішливо було заручитися хоча б його підтримкою. Усі, окрім Джил та Юстаса, що були занадто стомлені для того, щоб думати ще про щось, окрім ліжка, помітно повеселішали.

Коли вони повернулися до вежі, стояла найхолодніша година ночі перед самим світанком. Усі залюбки перехопили б чогось попоїсти, якби на них чекали готові страви, але на те, аби щось приготувати, сил ні в кого вже не стало. Усі напилися зі струмка, трохи змочили водою стомлені обличчя та позалізали в ліжка. Верть із Діамантом влаштувалися надворі, бо, як ви могли б здогадатися, єдиноріг та товстенький дорослий віслюк займають забагато місця, аби вкладати їх спати у приміщенні.

Хоч якими б коротунами й не були нарнійські гноми, але для свого зросту вони вирізнялися винятковою силою та міццю. Тож раніше за всіх, попри тяжкий день та пізню ніч, прокинувся саме Поґін, прегарно при цьому відпочивши. Він одразу ж взявся за лука Джил, вполював кількох диких голубів і, присівши на ґанок, тут же випатрав їх, перемовляючись із Діамантом та Вертем, що влаштувалися поруч. На ранок Верть мав кращий вигляд і почувався набагато краще. Як і кожен єдиноріг, Діамант був одним із найвитонченіших та найшляхетніших створінь у світі, тож він поводився із Вертем так, ніби вони були давніми друзями, розмовляючи із ним про речі, на яких вони обидва добре розумілися, – про травичку, цукор чи догляд за копитами. Коли Джил та Юстас устали, широко позіхаючи та протираючи заспані очі, було вже о пів на одинадцяту. Гном показав їм, де можна назбирати нарнійської трави, що зветься дикою фреснією, – вона дуже схожа на наш щавель, але набагато смачніша, особливо якщо її правильно приготувати (їм