Читати книгу - "На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі"

уявити.

— Так, — погодилася вона, киваючи головою. — Я розумію.

— Обіцяю тобі, що більш це не повториться.

— Добре! А чому ти відпустив Басію?

Голден насупився. Як по правді, то він і сам не знав до пуття, чому так учинив. І щосили старався не думати про це забагато.

— Тому… що він мені подобається. І Лусія теж. А розбити їхню

родину — цим уже нічого не розв’яжеш. Я купився на його

версію: що він намагався підірвати посадковий майданчик

чимраніш, аби врятувати людей. До того ж він зарікся: більш не

підкладати ніде ніяких бомб. А ще ж Мертрі сказав мені одну

річ, що змусила мене задуматись: ми наразі перебуваємо поза

межами цивілізації. Чорне й біле юридичних положень мають

тут небагато сенсу. Колись, можливо, матимуть.

— Прикордоння без закону, зате з поліцаями? — пожартувала

Наомі.

— Брр! — відповів Голден, а вона засміялась.

Вони ще кілька хвилин поплавали, розуміючи одне одного без

слів.

— Ця балачка навела мене на думку: треба б мені піти глянути, як там наш в’язень, — порушив мовчанку Голден.

— Позлорадіти? — штовх його Наомі під ребро. — Ти ж любиш

це: злорадство наприкінці справи.

— А для чого ж усе це й робиться?

— То йди, — мовила вона і, впершись ногами в стінку, руками

попхнула його до шафи. — Одягнись. І причешись.

— Я тільки туди й назад, — пообіцяв він, дістаючи з шухляд

одежу. — Хочу, щоб ти показала мені ще одну річ.

— Надолужити пропущене.

— І то негайно!

* * *

вмитися перед візитом до медпункту — до Мертрі. Поки

прибирав ковтуни та всякі заплутаності у своїй чуприні, до

туалету заплив Еймос: став і жде.

— Заважаю тобі відлити чи що? — спитався Голден. — Тобі

треба приватності?

Досі ж бо Еймос ніколи не соромився справляти свої природні

потреби при ньому.

— Та от Наомі сказала, що ти йдеш на побачення до Мертрі, —

признався Еймос, ретельно витримуючи нейтральний тон.

— Так.

— І ти ж заборонив мені заходити до нього.

— Ніззя!

— Ну, а разом з тобою — хіба не можна? — просився Еймос.

Голден замалим не сказав «ні», але роздумався трохи й стенув

плечима.

— Можна. Чом ні?

Поранення ноги було в Мертрі не особливо тяжке, але

Голденова куля розтрощила йому праву плечову кістку, то вони

й замкнули його в медчастині: на той час, поки експертна

система подбає про відновлення кісткової тканини. Ліва рука

начальника кехівської сек’юриті була прикута кайданками до

його аварійної кушетки. Коли ж рука буде близька до повного

зцілення, вони планували перевести його до однієї з кают, що

для залоги, й туди, до тих дверей, Еймос уже й пришпандорив

пару добренних висячих замків.

— Капітане Голдене! — привітався Мертрі, коли вони увійшли.

— Пане Бертоне!

— Отже, — сказав Голден, мов підхоплюючи нитку якоїсь

їхньої попередньої розмови. Яка, по суті, й справді відбулася. —

Кілька годин тому отримав я повідомлення від однієї моєї

приятельки в ООН. То вона жде — не діждеться вас, місця собі

не знаходить. Підкинемо вас до оонівського комплексу, що в

Ловел-сіті на Місяці. Колись я був завіз туди одного злочинця, так та особа тамечки мов у воду булькнула — принаймні в межах

Сонячної системи більше про неї ніхто й не чув. Ах, коли б то

знайшлася вільна камера для вас по сусідству з ним!

— Ви все говорите таке, начебто я порушив закон. А я його не

порушував! — сказав Мертрі.

— Наразі на Землі саме працює одна юридична група, випрацьовуючи

найвідповідніші

для

вашого

випадку

формулювання. Майже два роки мають вони на це часу. Тіштеся

тим часом тривалою дорогою назад.

— А я скажу тобі, — додав Еймос, — чому втіха твоя

вкоротиться.

— Не хочу цього чути! — запротестував Голден. — Він мій

в’язень.

— То чом би тобі не вийти на хвилинку? — запропонував

Еймос.

Голден подивився на Мертрі, а той витріщився