Читати книгу - "Відверто про Клавдію"

Уважно слухаючи, Стекмен усміхнувся, коли вона це промовила. Навчена вулицею, Ділейн створювала собі прикриття, вдаючи, що її обдурили на допиті, аби Ґері не збагнув, що то вона їм усе добровільно виклала.

— Ми розмовляли про інше вбивство, мем, — сказав Макменемі, посилаючись на вчорашнє свідчення Ґері про вбивство Енніка. — А зараз ви маєте… Я поговорю з Ґері, гаразд?

Вона кивнула та втупилася в підлогу.

Ґері Льюїнґдон описав убивство Карен Додрілл і Джойс Вермілліон за «Кафе Форкера» в Ньюарку. Був вечір п’ят­ниці або суботи — 10 грудня 1977-го — рівно рік тому. Усі їхні вбивства відбувались у вихідні, пояснив він, оскільки вони з Чарльзом протягом тижня працювали. Мотивом були гроші. У тих двох жінок вони поцупили тридцять два долари.

Описуючи подальші вбивства в Маккена, Ґері розповів, що вони з братом тричі за два тижні приїздили до того будинку, перші два — щоб придивитися до нього. 12 лютого, у ніч убивства, вони припаркували машину на засніженому полі по сусідству, з’їхавши з дороги заднім ходом так, щоб машини не було помітно. На них були чоботи, лижні маски й важкі зимові куртки з капюшонами. Вони знали, що мати Маккена вдома, адже два попередні рази спостерігали крізь вікно, як вона дивиться телевізор. Ґері перерізав телефонні кабелі, доки Чарльз із монтувалкою порався з бічними дерев’яними дверима.

— Вона вас не почула? — спитав Макменемі.

— Ні. Він так завжди порався з дверима, — сказав Ґері, — тихо… до останнього моменту, коли збагнув, що зараз буде грюкіт… тоді він дав мені свій пістолет.

— Який саме пістолет?

— «Штьоґер». Коли він виламав двері, я увійшов і пальнув у неї. Один раз схибив. Це та дірка в передньому вікні. Я влучив їй у руку. Гадаю, поверхнево зачепив і в іншому місці, а вона посунула на мене і впала.

— А потім що?

— Він [Чарльз] узяв пістолет, вставив нову обойму й вистрілив їй у голову, двічі чи тричі.

Ґері розповів, як вони обшукували будинок, щоб переконатися, що більше нікого немає, знайшли трохи грошей у шухлядах, у сумочці матері, столі — без поспіху, адже вони знали, що треба дочекатися Маккена. Описав також кімнати, меблі, очікування. Він стояв у дверях чорного ходу, дивлячись, як трасою наближаються дві машини.

— Чому дві машини? — спитав Макменемі.

— Він і танцівниця, — пояснив Ґері.

— Гаразд, ви сидите й чекаєте. Що ви бачите?

— Я бачу, як під’їздять дві машини. Гальмують. О цій порі — майже четверта ранку — можна бути майже впевненим, що вони збираються повертати. Чарльз у спальні біля переднього вікна. Він перевіряє… справді повертають. Відсоток імовірності, що це вони, зростає. Ми виходимо до дверей кухні, що ведуть у гараж — чекаємо, доки заїдуть. Він в’їжджає. Ми не знали, чи танцівниця ставитиме свою машину в гараж, чи ні. І я не знав, чи закриватиме він ворота [гаража]. Та коли Чарльз був готовий, я відчинив двері. Тут ми чуємо, як хтось відчиняє захисні двері по той бік дерев’яних. Я хапаюся за ручку.

— Ви виходите першим?

— Ні, Чарльз. Коли я відчиняю двері, то відступаю. Він відкриває вогонь і поціляє в дівчину… Продовжує стріляти в неї, бо та поповзла вбік. Вона верещить…

Я двічі стріляю, щоб не дати Маккену втекти крізь відчинені гаражні ворота. Хочу обійти машину з іншого боку. Він досі на водійському сидінні. Намагаюся дістатись виходу так швидко, щоб не дати йому втекти, але не хочу стріляти знову, бо знаю, що я надто близько до відчинених воріт.

Обидва пістолети були з глушниками, пояснив Ґері, але він непокоївся, що той, який на його 38-каліберному, недостатньо глушить звук.

— Потім Маккен вибігає у ворота… і кругом… і він надворі перед будинком… рве до траси з гаража… а в Чарльза лише два набої в обоймі залишилося після того, як він прикінчив ту дівку. Він переслідує його… вибігає крізь гаражні ворота й вкладає обидва набої в спину Мікі. Чарльз перезаряджається, ми тягнемо Мікі назад у гараж і зачиняємо ворота. Він ще не мертвий. Благає: «Не вбивайте мене». Потім Чарльз добиває його наступною обоймою.

Під газетами за водійським сидінням вони знайшли дві тисячі доларів серед квитанцій з бару. Спершу, коли вони обшукали тіло Мікі, нічого не знайшли, але вдруге Ґері намацав ґулю в нього ззаду на нозі та знайшов гроші в шкарпетці, запханій під гетру — п’ять тисяч вісімсот доларів.

Вони зняли чоботи з танцівниці й розстібнули на ній штани. Ґері казав, що було видно нижню частину її сценічного костюма з блискітками. Коли офіцер спитав, навіщо вони зняли чоботи, той відповів:

— Щоб обшукати.

Їх цікавили лише гроші — не наркотики й не прикраси.

Описавши вбивства у Маккена, Ґері розповів і про інші вбивства — так само детально. Коли його спитали, навіщо вони вбивали всіх жертв, він лише знизав плечима:

— Ніяких свідків.

Після двох із половиною годин допиту Льюїнґдона сержант Стекмен вирішив, що отримав те, на що чекав. Ґері підтвердив заяву Ділейн і сповна викрив Чарльза у скоєнні «вбивств 22 калібру».

Стекмен зателефонував своїм детективам, що стояли біля гаражів Дорожнього патруля штату.

— Гаразд, ми маємо обґрунтовану підозру, — сказав Стекмен. — Заарештуйте Таддеуса Чарльза Льюїнґдона й везіть його сюди на допит.

Перш ніж покласти слухавку, він додав:

— Якщо вірити його братові, він озброєний і небезпечний. Будьте обережні.

  3

Тільки-но Стекмен віддав наказ, шість машин — щонайменше по два полісмени в кожній — виїхали до будинку Таддеуса Чарльза Льюїнґдона в Ґленфорді, Огайо.

Раніше шериф округу Лікінґ Макс Марстон попередив чергового сержанта в офісі: слід зачекати подальших інструкцій. Після того як Стекмен дав добро, Марстон зв’язався з сержантом і сказав йому зателефонувати Льюїнґдону рівно о десятій сорок. Сержант мав дати знати підозрюваному, що будинок оточено, і закликати його виходити з піднятими руками.

Коли сержант подзвонив і спитав, чи Чарльз удома, чоловічий голос відповів:

— Чарльз слухає.

— А зараз слухайте мене уважно — дуже уважно — і робіть чітко так, як я кажу. Ваш будинок оточений офіцерами поліції. Я хочу, щоб ви підійшли до дверей і здалися.

Зависла довга пауза, а тоді Чарльз Льюїнґдон сказав:

— Я зараз без куртки і взуття. Можна мені вдягнутися?

— Так, але повертайтеся до телефону, щоб ми передали інструкції.

За кілька секунд Льюїнґдон повернувся й промовив:

— Гаразд, я виходжу з чорного ходу.

Потім він вийшов на ґанок з руками за головою.

— Що це все означає? — вигукнув він.

Першим наблизився до нього шериф Марстон. Він оголосив, що Льюїнґдон під арештом, попросив широко розставити ноги й обшукав його.

— Вийміть усе з кишень і покладіть отам, на землю.

Льюїнґдон зробив, як наказували.

— За що мене заарештовано?

Марстон надягнув на нього наручники, а детектив з Колумбуса Боб Літцинґер відповів:

— За вбивства за обтяжувальних обставин — убивства в округах Франклін, Фейрфілд і Лікінґ.

Літцинґер всадовив Чарльза до патрульної машини й у присутності прокурора округу Лікінґ, який доєднався до групи раніше, зачитав Льюїнґдону його права.

— Ви не проти пояснити мені, кого я, по-вашому, вбив?

— Ми можемо зайнятися цим у штаб-квартирі, —