Читати книгу - "Збираючи пазл минулого, Йоанна Овсієнко"

Намагаючись рухатися максимально якомога тихіше, ми піднімаємося вузькими дерев’яними сходами та опиняємося в підсобному приміщенні коло кухні. Зазирнувши туди крізь шпарину в привідчинених дверях, помічаю на столі ніж.

У ту ж мить у голові яскраво спалахує жорстока, але така спокуслива ідея — убити Дениса. Та незважаючи на всю шаленість подібної думки, не поспішаю відкидати її. Навпаки, з кожною секундою я все більше проникаюсь нею.

— Агов, чого ти завмерла? Треба йти, — невдоволено шипить Діана, тягнучи за руку.

Дивлюсь на неї та розумію, що не можу прямо заявити цій добросердечній дівчині, що збираюсь покінчити з її братом. Упевнена, що після таких слів вона одразу ж перестане бути на моєму боці.

Часу на роздуми практично немає, тому я дозволяю інстинктам заволодіти мною. Повністю піддавшись імпульсу, хапаю масивну металічну кочергу, що стоїть коло найближчої стіни та б’ю нею Діану по голові. Для того, щоб позбавити таку тендітну дівчину свідомості вистачає буквально одного удару. Вона б точно вчинила багато шуму при падінні, але, на щастя, мені вдається вчасно підхопити її та тихо опустити на підлогу.

Я геть не пишаюсь таким вчинком, але в цій ситуації він здається вимушеною мірою. Що ж, хоча б тепер нічого не стоїть мені на заваді до реалізації задуманого. Настав мій час заволодіти контролем над ситуацією.

Крок за кроком, намагаючись ступати якомога легше, щоб не бути почутою, наближаюсь до Дениса. Пальці міцно стискають ніж, узятий на кухні, а в голові проносяться картинки майбутньої розправи над кривдником.

Поза всякими сумнівами, цей негідник заслужив на покарання за всі ті муки, які вони з братом заставили пережити мене та Аню. Якщо просто заявити в поліцію про їхні злочини, то ці багатії точно зуміють домовитися та відкупитися, тому єдиним способом домогтися справедливості є самостійне здобуття розплати. Я мушу покінчити з ним раз і назавжди, щоб стати вільною та переконатися, що жодна інша дівчина більше не постраждає від його рук.

Та чим ближче я підходжу до Дениса, тим сильніше починаю тремтіти. Убивство завжди здавалося мені абсолютно аморальним і недопустимим вчинком, через що зараз душа розривається від сумнівів. Раціональне мислення твердить, що задля забезпечення справедливості та власного захисту, я мушу піти на це, але совість стримує мене. Дві внутрішні сили болісно терзають мене, змушуючи замерти на місці в нерішучості.

Денис може прокинутися в будь-який момент, тому вирішувати потрібно швидко. Варіанти в мене всього два — або розправа, або втеча. Як же вчинити, щоб потім не шкодувати все подальше життя?

Хоча кого я обманюю? Навіть пережиті страждання не зможуть змусити мене власноруч позбавити іншу людину життя. Подібний вчинок знаходиться вже за будь-якою межею допустимого, яку я ніколи не перейду.

Дане усвідомлення змушує мене випадково розслабити пальці, від чого ніж одразу випадає з рук. Звісно ж, звук його удару при падінні на підлогу просто не може не розбудити Дениса. Очі чоловіка вмить розплющуються та концентруються на мені.

— Знову намагаєшся тікати, зміюко? От же ж невгамовна дівуля!

Одразу ж кидаюсь бігти до вхідних дверей, але Денис виявляється швидшим. Він умить наздоганяє мене та навалюється всім своїм тілом, змушуючи повалитися на землю. Не здатна прийняти власну долю, з усіх сил пручаюсь, проте всі спроби спротиву виявляються марними в боротьбі з цим чоловіком.

— Як же ти мені вже набридла, Алісо. Час покінчити з тобою раз і назавжди.

Його пальці міцно стискають моє горло, від чого стає неможливо знову вдихнути. Повітря завершується надто швидко, не проходить багато часу, як погляд затуманюється, а в грудях починає все стискатися в агонії.

Схоже, ось і настав мій кінець…