Читати книгу - "Збираючи пазл минулого, Йоанна Овсієнко"

До тями мене приводить гучний грюкіт. Відчуваючи, що більше нічого не заважає дихання, жадібно хапаю ротом повітрям. Ніколи не думала, що така елементарна дія може здатися справжнісіньким блаженством.

Тільки вдосталь наситившись киснем, розплющую очі, щоб з’ясувати причину шуму поруч. І картина, яка постає переді мною, наводить на одну лише думку, — у мене розпочалися галюцинації. Як же інакше пояснити бійку між Денисом і Данилом, з яким вони весь цей час разом чинили всі свої звірства?

Дивлячись на братів Гордієвич, одразу можна безпомилково здогадатися, за ким буде перемога. Данило значно крупніший і міцніший за Дениса, тому переважну більшість суттєвих ударів завдає саме він. Єдине, що залишається його супернику, — захист і слабкі спроби нападати у відповідь.

Не минає багато часу, доки Денис не втрачає свідомість. І все було б чудово, якби при цьому його рука випадково незграбним рухом не зачепила один з численних підсвічників.

З жахом спостерігаю, як один за одним вони валяться на дерев’яну підлогу. Полум’я розростається з неймовірною швидкістю, так що одразу стає зрозуміло — щоб вижити, треба негайно тікати.

Схоплююсь на ноги та мчу до виходу. Данило біжить слідом за мною, навіть не намагаючись врятувати рідного брата. Чесно кажучи, мене вже нічого не дивує — від цих психопатів можна очікувати абсолютно будь-чого, та все ж стриматися від питання я не здатна.

— Чому ти врятував мене?

Данило дивиться прямо на мене, і тільки тоді я помічаю, який шалений блиск іскриться в його очах. По шкірі одразу ж пробігає табун мурашок. Налякано відступаю назад, та це лише змушує чоловіка переді мною розсміятися.

— «Врятував» здається мені геть недоречним словом.

— А як би ти сам описав те, що зробив?

— Я відбив тебе у Дениса, щоб мати можливість реалізувати власну задумку щодо твоєї смерті. Розумієш, у мене вже все було ідеально продумано, а він хотів усе зіпсувати. Ну звісно, цей гад завжди думає тільки про себе.

Та він зовсім хворий! Треба було все-таки тікати з Діаною, доки була така можливість, а тепер я залишилася напризволяще з цим психопатом.

— Твоя сестра… вона все ще в будинку.

Говорячи це, не розраховую особливо на те, що Данило кинеться рятувати Діану. Та хоча б спробувати таки варто, адже ця дівчина запевняла мене, що зробила все можливе, щоб переконливо зіграти перед братами таку ж як вони. Тому існує крихітна ймовірність, що хоча б сестру Данилові захочеться врятувати.

Та слова викликають абсолютно непередбачувану реакцію — пальці чоловіка жорстоко хапають мене за шию та міцно стискають її. Невже мені все-таки суджено бути задушеною одним з Гордієвичів?

— Ти брешеш, зміюко!

Не здатна вичавити з себе ні слова, активно хитаю головою. Ще кілька митей Данило вдивляється в моє обличчя, очевидно, намагаючись якось по-своєму зрозуміти, чи говорю я правду, а тоді все-таки відпускає та кидається в палаючий будинок, залишивши мене одну.

Знесилена та виснажена, опускаюсь прямо на землю та спостерігаю, як з кожною миттю вогонь усе більше розростається. І чим довше я слідкую за сяйвом пожежі, тим сильніше переконуюсь, що нікому з Гордієвичів не вдасться вийти звідти живим.