Читати книгу - "Часу немає, Рустем Халіл"

Едем замовив лате з абрикосовим сиропом, Паштет зупинив свій вибір на склянці віскі, сокові та чорній каві. Обоє синхронно вийняли телефони, перевіряючи час. Бармен подав віскі, окремо — склянку з льодом і вицідив каву в чашки. 

— Може, ми неправильно його зрозуміли, і нас чекають в іншому місці? — припустив Едем. 

— Ви все зрозуміли правильно, — безбарвним голосом відповів замість продюсера бармен. — Це попередня бесіда, але навіть про неї ніхто не має знати. Якщо вас запитають, кажіть, що оглядали стадіон перед концертом. 

Едем і Паштет із подивом витріщилися на бармена. Якби тут був сторонній спостерігач, явка була б провалена. Бармен вийняв із-за стійки невеличку скриньку. 

— Ще одна вимога безпеки — складіть сюди свої телефони. 

Він був гладко виголений, ні вольового підборіддя, ні зморщок, ні особливої форми вух, ні горбинки на носі. Навіть очі були тьмяно-карі. Ні за що не зачепишся. Безликий. Зустрінь Едем його знову через десять хвилин — хтозна, чи впізнав би. Людина, з якою не хочеться мати справ. 

Безликий прибрав коробку з телефонами і знову взявся протирати чисту склянку. Паштету стало смішно, і він відсьорбнув кави, щоб не порушити дурнуватої урочистості зустрічі. 

— Знаєте вулицю Ольгинську? — почав Безликий. 

Едем і Паштет перезирнулися. 

— Ні, — відповів Паштет. 

— Спроба номер два. Знаєте вулицю Шовковичну? 

Обоє кивнули. 

— Так-от, я з сусідньої вулиці. 

Паштет закотив очі й узявся ворушити губами. 

— Наш співрозмовник хоче сказати, що він з Адміністрації президента, — підказав йому Едем, який зрозумів раніше. 

Паштет витріщився на Едема. 

— Я знаю, що він з Адміністрації президента, — мене попередили. Інакше, думаєш, я б витяг тебе сюди? Їв би ти зараз свою сосиску в тісті і мружився б од спалахів телефонів. 

— Може, він не знає, що ти знаєш, тому й загадав загадку з паралельною вулицею. 

Безликий кашлянув, але все ще полірував одну й ту ж склянку. 

— Тепер я, здається, згадав, де Ольгинська, — відзначив Паштет. 

Уже не відчуваючи жодних сумнівів, він зробив добрий ковток віскі й почав потягувати сік. 

— У вас у суботу тут концерт, — почав Безликий. — Зберете цілий стадіон. 

Едем і Паштет кивнули. Сонце встає зі сходу, вода замерзає при нульовій температурі, цієї суботи буде концерт. 

— Президент також хотів би прийти. Без будь-яких вступів. Просто як глядач. Ми б могли розраховувати на офіційне запрошення? 

— Надішлемо, — Паштет почухав підборіддя. — Президент плюс один. Можу побитися об заклад, що замість першої леді він візьме голову своєї адміністрації. 

Безликий був байдужий до ущипливих жартів. 

— Ви тільки для цього нас запросили? — Паштет зазирнув за стійку, пошукав очима коробку з телефонами, що при його вазі було воістину акробатичним трюком. 

— Після того, як президент знову переможе на виборах, він змінить уряд, — продовжив Безликий. — Це природний процес. Нам знадобиться новий міністр культури. Професіонал, якого знає громадськість і якому довіряє. Не чиновник, а найдостойніший представник цієї сфери. Можливо, музикант — адже політика теж як музика. 

Едем і Паштет навіть не перезирнулися. 

— Для музиканта це також стане хорошим стартом його політичної кар’єри. Культура — не міністерство ЖКГ, вона не спалює рейтинг, — продовжив Безликий. — І в ній вистачить бюджетних коштів для цікавих проєктів. 

І знову ні слова у відповідь. 

— Шанований музикант на чолі міністерства… Культура потребує реформ, — Безликий повторювався, але терпіння не втрачав. 

— Нам хочуть сказати, що я міг би стати хорошим міністром культури в новому уряді, якщо президента оберуть удруге, — нарешті пояснив Едем Паштетові, наче вони були там самі. — Певно, через мою ранкову пресконференцію вони вирішили, що я збираюся в політику. 

— Це я зрозумів, друже. Але мене збентежило слово «якщо». Усі знають, що президент навіть у другий тур не вийде, — відповів Паштет. 

— Не можна навіть думати про таке, якщо ти в команді президента, — попередив його Едем. — Це неспортивна поведінка. 

Безликий кашлянув. 

— Президент виграє ці вибори, — він не дозволив собі ні іронії, ні тіні сумніву. — Але навіть якщо… якщо! цього не станеться, підконтрольна йому більшість у парламенті нікуди не подінеться. А формувати новий уряд буде саме вона. Тому пропозиція залишається в силі. 

— Нас хочуть переконати, що після зміни президента депутати не побіжать домовлятися з новим центром сили, як вони робили останню чверть століття, — знову взявся пояснювати Паштету Едем. 

— Я це зрозумів, — відповів той. — Але тепер мене збентежило слово «пропозиція». Нам не сказали, чого хочуть взамін. 

— Певно, мова піде про підтримку кандидата в президенти. 

— Я здогадуюся, але як саме? — Паштет навмисне ставив запитання своєму підопічному, а не безликому бармену. — Безкоштовна участь у всеукраїнському турі на підтримку кандидата? Чи треба знятися в рекламі? А може, вистачить того, що ми публічно висловимо свою симпатію? 

Безликий знову кашлянув. Схоже, його арсенал для ведення бесіди був невеликий. 

— Було б правильно, аби мали місце всі три варіанти. Участь у турі не безкоштовна — ми ж не соціалісти, врешті-решт, — сказав він. — Майте на увазі також і те, що через п’ять років президент не зможе висунути своєї кандидатури втретє, і йому доведеться підтримати того члена своєї команди, який має найбільший рейтинг. А культура — це не міністерство ЖКГ, вона… 

— Не спалює рейтинг, — Едем і Паштет вимовили це хором, на честь чого продюсер простягнув руку — отримати «п’ять». 

— Нам хочуть дати надію, що ще кілька років — і я цілком зможу претендувати на пост глави держави, — Едем ляснув по простягнутій долоні. — А тобі тоді може дістатися Фонд держмайна. 

Паштет присвиснув, знову перехилився через барну стійку, але замість коробки з телефонами вийняв пляшку й налив собі ще віскі. 

— Гарна картинка, — відповів він. — Наче Моне постарався. 

— Моне чи Мане? 

— Один чорт. 

— Тоді хай буде Моне, — уточнив Едем і звернувся до Безликого. — Гарна картинка, але, боюся, буду змушений вам відмовити. Я не збираюся йти в політику. Я не написав ще всіх своїх пісень і не зібрав ще всі свої стадіони. Думаю, президент упорається й без моєї