Читати книгу - "Часу немає, Рустем Халіл"

Склянка з тріском розкололася. Безликий спокійно згорнув ганчіркою скалки зі стійки на підлогу і кинув ганчірку туди ж. На свою руку навіть не глянув. 

— Тоді навіщо вам усе це? — спитав він. — До чого ваша сьогоднішня заява на пресконференції? 

— Може, тому що я нарешті зміг зробити щось більше, ніж зазвичай. 

Безликий прибрав зі стійки брудний посуд. 

— Можливо, ви встигли домовитися з кимось із інших кандидатів, — зауважив він. — Тоді це не найкращий варіант для вашої кар’єри. Слава — річ дуже крихка. А президента, запевняю вас, оберуть на другий термін. 

— Ви не зрозуміли. Йому це непотрібно, — Паштет підвівся, і Едем побачив, як добродушний товстун перетворюється на лева, що захищає свій прайд. — Вам і вашому збіговиську безталанних мерзотників, які не змогли знайти себе ні в чому іншому, важко уявити, що хтось не прагне влади? Так? Що хтось із високим рейтингом не збирається використовувати цю довіру в політиці. Але в нього, — Паштет схопив Едема за плече, — більше влади над умами й серцями, ніж у вас. Своїми піснями він утішає, він радить, він надихає. У нього є талант, — Паштет витягнув із кишені зім’яту купюру й поклав її на стійку. — А який талант у вас? Робити гарну каву? Ну що ж, коли президент виїде з адміністрації, ви точно не залишитеся без роботи. 

Вони розвернулися й пішли геть од людини, з якою не хочеться мати справ. 

Уже в машині вони як по команді зареготали. 

— Було б один нуль на нашу користь, — зауважив Паштет, відсміявшись. — Тільки ми там телефони забули. 

Паштет відсалютував охоронцеві, який при кожній появі Міцного стукав по наручному годиннику, демонструючи, що часу немає, і шлагбаум поповз угору. Вони заїхали в котеджне містечко, де жив Міцний. Едемові треба було нагодувати собаку й переодягтися. Машина зупинилася біля будинку з високим парканом із червоної цегли. 

— Заходь, заварю чаю, — запропонував Едем Паштетові. 

Той перевів крісло в лежаче положення. Паштет звик відпочивати в машині ще тоді, коли був продюсером маловідомого гурту й гастролював країною у «форді», який напевно ексгумували на автомобільному цвинтарі з метою продати в країну третього світу. Минули роки, Паштет уже не їздив на залізі, старшому за його доньку-дошкільнятко, і перейшов із ременя на підтяжки, але звички не втратив. 

— Я залишився без телефону — коли ще зі мною станеться таке диво? — він увімкнув радіо, відкинувся на спинку крісла й заплющився. 

Уранці Едем не звернув уваги, що мешканці котеджу ховаються за парканами й сталевими дверима в містечку, яке й так охороняють. Тепер такі заходи безпеки видалися йому надмірними. Він замкнув за собою металеву хвіртку — щоб пес не вискочив на вулицю, коли його випустять у двір, — і, розвернувшись, виявив, що він не сам. 

У кінці кахляної доріжки, пружинячи на носках від хвилювання, стояв Артур — єдина людина, з якою Едем зумів зберегти свою дружбу до вчорашнього дня, — і перекидав телефон із руки в руку. Він ступив кілька рішучих кроків назустріч господарю дому. 

— Що ти тут робиш? — від несподіванки Едем витягнув руку, перевіряючи, чи він досі в тілі Міцного. 

— Я прийшов отримати відповіді. 

У шнурку його кросівка заплуталася гілка — Артурові вдалося перелізти через паркан і продертися через живопліт. Тільки от навіщо? 

— У вас надто ситі охоронці, — він зупинився кроків за чотири і сховав телефон у задню кишеню джинсів, щоб не заважав. 

— І які відповіді вам потрібні? 

— Відбувається щось дивне, і я хочу розібратися з цим. 

— З вами? 

— З моїм пацієнтом на ім’я Едем. Тільки не треба брехати, що ви його не знаєте. 

— Пацієнт? — Едем уже давно не мав себе за Артурового пацієнта — лише за друга, і вжита колишня категорія прозвучала незвично й неприємно. Не образився ж Артур на вкрадений пістолет, урешті-решт. 

— Я начебто досить чітко вимовляю слова, щоб не перепитувати мене щоразу. Сьогодні вдень я їду до Едема. Він не відповідає на дзвінки. І кого я стрічаю біля під’їзду? Водія, який щоранку возить його на пробіжку. Він хвилюється: Едем не виходить на зв’язок, а замість нього водієві дзвонить музикант Олесь Міцний, у якого точно є он у тому гаражі парочка власних машин. Ви просите відвезти вас у центр міста, щоб трохи пробігтися, а таксистові брешете, що Едем поїхав у відрядження. Але Едем нікуди не їздив! У цей час він лежить непритомний у власній квартирі. І його стан геть не схожий на кому, в яку впадають хворі на ураження Мітча, — Артур готовий був зірватися на крик. — А потім ваше ім’я знову з’являється в новинах. Із якого, питається, приводу? Та у справі, яку Едем вів уже кілька місяців! Що це, дідько його бери, таке? 

— Ой, ой, не варто згадувати дідька. 

— Що за препарат ти йому дав? Аналізи чисті, а консиліум досвідчених лікарів не може зрозуміти, як вивести його з непритомного стану! — Артур перейшов на ти. — Я чекаю пояснень. І навіть якщо ти — сам Олесь Міцний, краще мене не злити. 

Нарешті Едем довідався, що відбувається з його власним тілом. Од думки про те, що зараз його марно напихають ліками, тілом пробіг дрож. 

«А чому б не викласти йому все? — подумав Едем. — Аж я не обіцяв джинові мовчати. Хіба не можу я поділитися з єдиною близькою мені людиною всією правдою?» 

Уперше він зрозумів, наскільки йому потрібен слухач, якому можна розповісти цю неймовірну історію, що вчора ввечері скидалася на плід хворої уяви, а сьогодні виявилася реальністю. Співрозмовник, від якого потрібна не порада, а готовність удвох нести тягар нового знання. Друг, від якого нечесно приховувати відому тобі відповідь на одне з головних запитань людства. 

— Артуре, ходімо в дім. Те, що я розповім, видасться тобі маренням, але я Едема не труїв, він не в комі і йому не треба давати ліків, — Едем пішов до будинку, впевнений, що Артур іде за ним, але вже на ґанку виявив, що той не зрушив з місця. 

Артур стояв з нахиленою головою і перетравлював почуте. До його набору запитань додалося ще одне: Міцний звідкись знав його ім’я! 

— Краще марити на свіжому повітрі. 

Едем присів на сходинку. 

— Уяви, що ти лікуєш людей не зараз, а чотириста років тому. І от приходить до тебе голландський фермер на прізвище Левенгук і стверджує, що існують організми, невидимі оку. Ти