Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 2"

міста смажились на гарячому осонні. Над задньою верандою будинку Фонтенів нависало гілля тінястого дерева, і я сидів там біля столика, і мадам Фонтен принесла з погреба холодного пива. Одна машина звернула з шосе на бічну дорогу й спинилася перед будинком. З машини вилізли двоє чоловіків і зайшли у хвіртку. Я сховав пляшки під стіл. Мадам Фонтен підвелася.

— А де Сем? — спитав один з чоловіків крізь сітчасті двері.

— Його нема. Він на роботі, в копальні.

— Пиво є?

— Ні. Пива вже нема. Ото остання пляшка. Все скінчилося.

— А він що п'є?

— То остання пляшка. Більше нема.

— Та ну ж бо, дайте нам пива. Ви ж мене знаєте.

— Нема пива. То остання пляшка. Скінчилося.

— Ходім, поїдемо десь далі, де можна купити ще й кращого пива, — мовив другий, і вони пішли до машини. Один з них злегка похитувався. Машина рвонулася з місця, круто повернула й поїхала геть.

— Поставте пиво на стіл, — сказала мадам Фонтен. — Чого це ви, боже мій, все гаразд. Що таке сталося? Не треба ховатись.

— Я не знав, що то за люди.

— Та п'яні,— сказала вона. — Оце й погано. Десь потім поїдуть, а скажуть, що купували тут. А може, й самі не пам'ятатимуть. — Вона говорила по-французькому, але тільки почасти, бо в її мові було багато англійських слів і суто англійських зворотів.

— А де Фонтен?

— Il fait de la vendange. Боже мій, il est схибнутий pour le vin [23]

— A ви любите пиво?

— Oui, j'aime la bière [24], a Фонтен, il est просто-таки схибнутий pour le vin.

МадаМ Фонтен була огрядна літня жінка з приємним рум'яним обличчям і сивим волоссям. Вона відзначалася великою охайністю, і в домі у неї все аж блищало. Родом вона була з Ланса.

— Де ви обідали?

— У готелі.

— Харчуйтесь у нас. Недобре їсти по готелях та ресторанах. Харчуйтесь тут.

— Я не хочу завдавати вам клопоту. Та й годують у готелі непогано.

' — Не знаю, в цьому готелі я ніколи не їла. Може, там і непогано годують. За все своє життя в Америці я тільки раз була у ресторані. І знаєте, що мені подали? Сиру свинину!

— Невже?

— Правду вам кажу. Та свинина була зовсім не просмажена! А мій син одружений з американкою, то він тепер не їсть нічого іншого, крім консервованих бобів.

— Давно він одружений?

— Та боже мій, я й не знаю. Його дружина важить двісті двадцять п'ять фунтів. Вона не працює і куховарити теж не хоче. Годує його консервованими бобами.

— А що ж вона робить?

— Весь час читає. Нічого знати не хоче, крім тих книжок. Цілий день не вилазить з ліжка і читає книжки. Уже й дітей більше мати не може, така гладенна стала. Місця не лишилося.

— Щось із нею негаразд?

— Та от весь час читає книжки. А він добрий хлопець, працьовитий. Раніше робив у копальні, а тепер на ранчо. Він ніколи не мав діла з худобою, але власник того ранчо сказав Фонтенові, що такого справного робітника в нього ще не було. А коли він повертається з роботи, вона його не годує.

— То чого він не розлучиться з нею?

— У нього нема грошей на розлучення. І потім, il est аж сам не свій з любові pour elle [25].

— Вона дуже гарна?

— Йому так здається. Коли він привів її, я думала, що помру з горя. Він такий добрий хлопець, і так тяжко працює, і ніколи ніде не вештається, не бешкетує. Аж раптом подався ото на нафторозробки й привіз додому цю індіанку. Вона вже тоді важила сто вісімдесят п'ять фунтів.

— Вона індіанка?

— Та індіанка ж, індіанка. Боже мій, тільки й чуєш від неї: «сучий син» та «бісова душа». І нічого не робить.

— А де вона зараз?

— Дивиться картину.

— Яку картину?

— В кіно. Кінокартину. Тільки й знає читати книжки та ходити в кіно.

— У вас ще лишилося пиво?

— Боже мій, ну звісно. Аякже. Приїздіть до нас увечері.

— Гаразд. Що взяти з собою?

— Нічого не беріть. Анічогісінько. Може, Фонтен уже наточить свого вина.

Той вечір я провів у Фонтенів. Ми вечеряли в їдальні, і на столі була свіжа скатертина. Скуштували й молодого вина. Воно було дуже легке, прозоре й приємне і ще зберігало смак винограду. Крім мене, за столом сиділи мосьє і мадам Фонтени та їхній найменший син Андре.

— Що ви сьогодні робили? — спитав мене Фонтен. То був невеликий на зріст, сухорлявий старий чоловік, виснажений працею в копальнях, з обвислими сивими вусами й ясними очима, уродженець Сантра, що поблизу Сент-Етьєнна.

— Працював над книжкою.

— І гарні там у вас роблять книжки? — спитала мадам Фонтен.

— Мосьє каже про книжку, яку він сам пише. Un roman [26],— пояснив Фонтен.

— Тату, можна мені піти в кіно? — обізвався Андре.

— Авжеж, — сказав Фонтен.

Андре обернувся до мене.

— Як по-вашому, скільки мені років? Ви б повірили, що чотирнадцять? — Він був малий на зріст і кощавий, але обличчям виглядав на всі шістнадцять.

— Так. З вигляду тобі чотирнадцять.

— Коли я йду в кіно, я весь зіщулююсь, отак, щоб здаватися меншим. — Голос у нього був високий і ламкий. — Як дати їм чвертьдоларову монету, то так і буде, але й за п'ятнадцять центів мене пускають.

— То я й дам тобі сьогодні тільки п'ятнадцять центів, — сказав Фонтен.

— Ні. Дай, як завжди, чверть долара. Я розміняю по дорозі.

— І щоб одразу ж після кіно йшов додому, — звеліла мадам Фонтен.

— Гаразд, одразу прийду.

Андре вийшов з їдальні. Надворі уже відчувалася вечірня прохолода. Він не зачинив за собою дверей, і в кімнату війнув свіжий вітерець.

— Mangez! [27] — сказала мадам Фонтен. — Ви ж нічого не їсте.

Я з'їв уже два шматки курчати із смаженою картоплею, три

качани кукурудзи, кілька кришених огірків і дві порції салату.

— Мабуть, мосьє хоче кексу, — мовив Фонтен.

— А таки треба було купити для нього кексу, — сказала мадам Фонтен. — Mangez du fromage. Mangez, це вершковий. Vous n'avez rien mangé [28]. І як це я не догадалася купити кексу. Американці завжди їдять кекс.

— Та я вже й так наївся, що вже нікуди.

— Mangez! Vous n'avez rien mangé. їжте все. Ми ніколи нічого не залишаємо на. потім. Треба все з'їсти.

— Візьміть ще салату, — сказав Фонтен.

— І пива я ще принесу, — сказала мадам Фонтен. — Ви ж цілий день працюєте на тій своїй книжковій