Читати книгу - "Острів Скарбів"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
З лісу, вже зовсім недалеко від нас, почулися голоси піратів. Нам загрожувало бути відрізаними од частоколу. Крім того, ми боялися, що Гентер і Джойс не зможуть утриматися проти шести піратів. Щодо Гентера, правду кажучи, ми були спокійні, але Джойс нас непокоїв: він був слухняний, ввічливий камердинер, міг добре чистити вбрання, але вояка з нього був нікудишній.
Занепокоєні усім цим, ми поквапливо дісталися бродом до берега, кинувши напризволяще бідолашну шлюпку, в якій лишилася добра половина нашого пороху і провізії.
Розділ XVIII
РОЗПОВІДЬ ПРОДОВЖУЄ ЛІКАР. КІНЕЦЬ БОЇВ ПЕРШОГО ДНЯ
Щосили бігли ми через ліс, який відділяв нас од частоколу, і з кожним нашим кроком голоси піратів лунали все ближче й ближче. Незабаром ми почули тупіт їхніх ніг і тріскотіння гілок у хащі, що їх вони ламали, продираючись.
Я розумів, що нам не минути серйозної сутички, і оглянув курок свого мушкета.
— Капітане, — сказав я, — Трілоні б'є без промаху. Дайте йому свою рушницю, бо його мушкет підмок.
Вони обмінялися рушницями, і Трілоні, мовчазний і спокійний, як і з самого початку, на хвилину зупинився, щоб перевірити заряд. Саме тоді я помітив, що Грей не має зброї, і дав йому свій кортик. Ми зраділи, побачивши, як він поплював на руку, насупив брови і махнув кортиком, розтинаючи повітря. З усього було видно, що наш новий боєць не підведе.
Пробігши ще кроків сорок, ми дісталися узлісся й побачили частокіл просто перед собою. Ми підійшли якраз до середини його південного боку. А в цей самий час семеро піратів з боцманом Джабом Андерсоном галасуючи вискочили з лісу біля південно-західного рогу частоколу.
Побачивши нас, вони збентежено зупинилися. Ми скористалися з цього й вистрілили. Стріляли не тільки я та сквайр, стріляли з-за прикриття Гентер і Джойс. Чотири постріли гримнули майже водночас і зробили свою справу: один пірат упав, решта поспішно сховалися в лісі.
Знову зарядивши мушкети, ми прокралися вздовж частоколу, щоб оглянути ворога.
Він був мертвий: куля влучила йому прямо в серце.
Ми не встигли навіть зрадіти нашому успіхові, коли з-за кущів пролунав пістолетний постріл, над вухом моїм свиснула куля, і бідолашний Том Редрет захитався й упав на землю. Ми з сквайром відповіли на постріл. Але стріляти нам довелося навмання, і, очевидно, наші заряди пропали марно. Знову зарядивши рушниці, ми підбігли до бідолашного Тома.
Капітан і Грей уже схилилися над ним. Я тільки глянув на нього й одразу побачив, що справа безнадійна.
Мабуть, швидкість нашої відсічі злякала піратів, ї вони відступили, бо ми без усяких перешкод змогли перетягти бідолашного старого єгеря через частокіл і занести його до блокгауза. Том стогнав і сходив кров'ю.
Бідолашний старий! Він нічому не дивувався, ні на що не скаржився, нічого не боявся і навіть ні на що не бурчав від самого початку наших пригод аж до цієї останньої хвилини, коли ми поклали його вмирати в блокгауз. Він, мов троянець, один стримував ворогів у коридорі на шхуні. Всі накази виконував мовчазно, покірливо і сумлінно. Він був старіший за кожного з нас принаймні років на двадцять. І ось тепер цей похмурий старий і вірний слуга помирав у нас на очах.
Сквайр упав перед ним навколішки, цілував йому руки і плакав, мов дитина.
— Я вмираю, докторе? — спитав Том.
— Том, друже, — сказав я, — недовго тобі жити.
— Хотів, би я розплатитися з ними за той постріл, — відповів він.
— Том, — промовив сквайр, — скажи, чи прощаєш ти мене?
— Хіба ж я можу прощати чи не прощати свого пана, сквайре? — відповів слуга. — А втім, хай буде так. Амінь!
Кілька хвилин він лежав мовчки, а потім попросив, щоб хтось прочитав молитву.
— Такий уже звичай, сер, — додав він, ніби просячи пробачення. І невдовзі, не мовивши більше ні слова, помер.
Тим часом капітан, за яким я стежив здивовано, витяг із скрипі й туго набитих кишень купу найрізноманітніших речей: британський прапор, біблію, моток шворки, перо, чорнило, корабельний журнал і кілька фунтів тютюну. Він відшукав довгу соснову жердину і з допомогою Гентера встановив її над блокгаузом у тому місці, де перехрещувалися колоди. Потім зліз на дах і прив'язав до жердини й розправив морський британський прапор. Очевидно, це дуже втішило його. Він зійшов униз і спокійнісінько почав перелічувати й сортувати припаси. Роблячи це, він іноді поглядав на Тома, а коли той помер, підійшов і покрив його другим прапором.
— Не треба так сумувати, сер, — сказав він, потискуючи руку сквайра. — Він загинув, виконуючи свій обов'язок, а воскресити його не в нашій владі.
Потім він одвів мене вбік і спитав:
— Докторе Лайвсі, через скільки тижнів ви із сквайром чекаєте на прибуття другого корабля?
Я відповів йому, що тут ідеться не про тижні, а про місяці. Тільки в тому випадку, якщо ми не повернемося до кінця серпня, Блендлі пошле нам на допомогу корабель. Але не раніше й не пізніше.
— От і підрахуйте, коли цей корабель буде тут, — закінчив я.
— Ну, сер, — сказав капітан, чухаючи потилицю, — за таких обставин нам доведеться скрутнувато, навіть коли дуже пощастить.
— Що ви цим хочете сказати? — спитав я.
— Дуже шкода, сер, що ми втратили вантаж, який везли вдруге. Ось що я хочу сказати. Пороху й куль у нас досить, але провізії мало, дуже мало, докторе Лайвсі. Мабуть, нам навіть і не доведеться шкодувати, що позбулися зайвого їдця.
І він показав на покрите прапором тіло Редрета. В цю мить високо над дахом блокгауза пролетіло з ревом і свистом ядро. Воно впало десь далеко за нами в лісі.
— Ого! — сказав капітан. — Почали бомбардування! — Та у вас не вистачить пороху.
Але вдруге вони поцілили краще. Ядро перелетіло через частокіл і впало біля блокгауза, здійнявши хмару піску, хоч і не завдало ніякої шкоди.
— Капітане, — сказав сквайр, — зі шхуни зовсім не видно блокгауза. Мабуть, вони ціляться у прапор. Чи не розумніше буде спустити його?
— Спустити прапор? — обурився капітан. — Ні, сер. Я цього не зроблю.
І ми всі одразу погодилися з ним.
Ішлося не тільки про честь і гордість моряка: зберігаючи прапор, ми показували нашим ворогам, що нам не страшна їхня канонада.
Увесь вечір тривало бомбардування. Одне ядро перелітало, інше не долітало або ж тільки здіймало хмару піску біля огорожі. Піратам доводилося цілитись високо, а тому ядра втрачали силу й заривалися в пісок. А осколки ядер майже ніякої шкоди нам не завдавали, хоча один
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Острів Скарбів», після закриття браузера.