Читати книгу - "Жінка у білому"

— Якщо є найменша змога розшукати людину, котра написала цього листа, — сказав я, віддаючи його міс Голкомб, — то я вважаю, що не буде ніякої шкоди, якщо ми негайно розпочнемо пошуки. Треба розпитати садівника про ту бабусю, що дала йому листа, а тоді попитати людей в селі. Але спершу дозвольте поставити вам одне запитання. Ви сказали, що можна ще порадитися з повірником містера Ферлі завтра. Хіба немає змоги зв'язатися з ним раніше? Чом не зробити цього сьогодні?

— Я поясню вам, — відказала міс Голкомб. — Мені доведеться торкнутись деяких подробиць, що стосуються до заручин моєї сестри. Я не вважала за потрібне чи бажане згадувати про них у нашій ранковій розмові. Досі дата весілля не була обумовлена. Сер Персіваль Глайд приїжджає сюди в понеділок саме для того, щоб домовитися про день весілля. Він хоче, щоб весілля відбулося до кінця року.

— А міс Ферлі знає про це його бажання? — спитав я нетерпляче.

— Ні, навіть не підозрює. Після всього, що сталося, я не можу взяти на себе відповідальність і сказати їй про це. Сер Персіваль тільки висловив свої побажання містерові Ферлі, і той сам сказав мені, що, як Лорин опікун, він готовий і радий піти назустріч волі сера Персіваля. Містер Ферлі написав у Лондон повірникові нашої родини, містерові Гілмору. Той перебуває нині в Глазго, має там справи, але ще раніше він повідомив, що по дорозі назад заїде в Ліммерідж. Завтра він прибуває і побуде з нами декілька днів, щоб сер Персіваль Глайд міг викласти йому свої міркування, чому треба прискорити весілля. Якщо серові Персівалю це вдасться, то містер Гілмор повернеться в Лондон уже з розпорядженням підготувати папери для шлюбного контракту моєї сестри. Тепер ви розумієте, містере Гартрайт, що завтра ми зможемо порадитися з юристом. Містер Гілмор — випробуваний друг двох поколінь родини Ферлі, ми можемо довіряти йому, як нікому іншому.

Шлюбний контракт! Ці слова сповнили мою душу відчаєм ревнощів, здатним отруїти все найкраще, що було в мені. Я почав думати — мені нелегко признатися в цьому, але я не повинен приховувати жодної подробиці, від початку до кінця, з цієї жахливої історії, яку я надумав розкрити для всіх, — я почав думати про туманні звинувачення проти сера Персіваля Глайда, викладені в анонімному листі, і в мені спалахнула бридка надія. Що, коли ці дикі звинувачення все-таки правдиві? Що, коли правда виявиться ще до того, як вирішне слово буде мовлене і шлюбний контракт підписано? Мені хотілося думати, що почуття, яке володіло мною тоді, було цілковито пов'язане з турботою про благо міс Ферлі. Але мені не пощастило обманути себе, і я не повинен намагатися обманути нині інших. Тож мушу признатися, що мене охопила безоглядна, помстлива, безнадійна ненависть до того, хто мав стати її чоловіком

— Коли ми хочемо хоч щось довідатись, — сказав я під впливом цього нового почуття, що тепер керувало мною, — ми не повинні втрачати жодної хвилини. Я ще раз пропоную розпитати садівника, а тоді обійти село.

— Я гадаю, що можу допомогти вам і в цьому, і в тому, — сказала міс Голкомб. — Ходімо негайно, містере Гартрайт, і зробімо все, що тільки можна зробити.

Я був узявся за ручку дверей, щоб відчинити перед нею, але зупинився зненацька, щоб поставити їй одне важливе запитання, перш ніж рушити вперед.

— В анонімному листі докладно змальовано зовнішній вигляд жениха, — сказав я. — Ім'я Персіваля Глайда не згадано, я знаю. Але чи схожий він на цей портрет?

— Усе збігається. Навіть те, що йому сорок п'ять років...

Сорок п'ять. А їй ще не було й двадцяти одного року! Чоловіки його віку часто женилися на молодих дівчатах, і, як відомо, ці шлюби часом бували щасливі. Я це знав. Але навіть згадка про його зрілий вік у порівнянні з її юністю ще підсилила мою сліпу ненависть і недовіру до нього.

— Усе збігається, — вела далі міс Голкомб. — Навіть те, що в нього рубець на правій руці. Це рубець від рани, яку він дістав багато років тому, під час подорожі по Італії. Безсумнівно, автор анонімного листа добре знає його зовнішній вигляд.

— Навіть кашель, про який теж згадано, наскільки я пам'ятаю?

— Так, навіть це правда. Він на той кашель не звертає уваги, але іноді це непокоїть його друзів.

— Гадаю, до вас не доходило ніяких чуток, що плямували б його?

— Містере Гартрайт! Я сподіваюсь, ви досить справедливі, щоб не піддатися впливові того підлотного листа?

Я відчув, що шаріюсь, бо добре знав, що лист таки вплинув на мене.

— Сподіваюсь, що ні, — відповів я зніяковіло. — Певне, я не мав права ставити таке запитання.

— Я не шкодую, що ви про це запитали, — сказала вона, — бо завдяки вашому запитанню я можу віддати належне репутації сера Персіваля. Ніяких чуток, що плямували б його, ніколи не доходило ні до мене, ні до будь-кого з нашої родини, містере Гартрайт. Він двічі успішно балотувався на виборах і пройшов це випробування незаплямований. Людина, якій це вдалося зробити в Англії, — це людина із сталою, бездоганною репутацією.

Я мовчки відчинив їй двері й вийшов слідом за нею. Вона не переконала мене. Коли б ангел, що записує цноти й пороки всіх людей, спустився до мене з неба, щоб потвердити її слова, і розгорнув переді мною свою книгу, — навіть ангел не переконав би мене.

Ми застали садівника за його звичною роботою. Але від того телепня годі було добитися якоїсь розумної відповіді. Жінка, що дала йому листа, була стара баба. І вона йому нічого не сказала. І дуже швидко пішла туди, на південь. От і все, що міг розповісти нам помічник садівника.

Село лежало на південь від маєтку. Тож ми й пішли до села.

XII

Ми ходили по всьому Ліммеріджу й терпляче розпитували всіх, кого тільки зустрічали. Але так нічого й не випитали. Троє з мешканців села запевняли нас, що достеменно бачили ту жінку, яку ми шукали, але жоден з них не спромігся описати її зовнішній вигляд і кожен показував інший напрямок, куди вона пішла. Тож ці троє допомогли нам не більше, ніж усі їхні неспостережливі сусіди.

Ми добряче находилися, напиталися, поки нарешті