Читати книгу - "Билиця про казкового звіра"

Жак очікував, що отруєний колос буде ревіти, качатися по камінню, битися в судорогах на дні ущелини. Але нічого цього не було: дракон непорушно лежав перед ним, навколо очей товклися мухи.

Жак ще довго вичікував, побоюючись, що страховисько просто спить. Нарешті, зважившись, він піднявся на коліно й узяв лук. Стріла вдарилася об кістяну пластину на морді дракона й відскочила, не залишивши сліду. Дракон лежав.

По схилу, що обсипався під ногами, Жак спустився вниз, обережно наблизився до чудовиська. За три кроки від потворної голови зупинився, підняв із землі дворучний меч пана де Брезака, виставивши його перед себе, підійшов до монстра впритул, націлився вістрям у фігурну ніздрю, що зяє над пащею, і щосили наліг на рукоять. Якусь мить здавалося, що шкіра дракона не поступиться натиску сталі, але потім клинок легко й швидко ввійшов у плоть, поринувши до половини.

Дракон навіть не смикнувся. З розсіченої ніздрі витік струмок зеленої крові.

Жак відвернувся від мертвого чудовиська й заходився насаджувати колесо, що злетіло. Потім відшукав стрілу, впрігся у візок і покотив його геть. Біля виходу з ущелини оглянувся: лицар Ноель сеньйор де Брезак лежав поруч із убитим гігантом. Меч лицаря стирчав із закривавленої морди.

Будь-хто, побачивши цю картину, заприсягнувся б, що доблесний лицар убив дракона, але й сам був повалений здихаючим чудовиськом.

— Ти навік прославишся, добрий сеньйоре, — промурмотав Жак.

Далеченько вже відійшовши від скель, Жак почав збирати хмиз і вантажити його на візок. Дозвіл на збір у нього був. Стрілу й лук він сховав в одній із в'язанок. Тепер нікого не здивує, що робив він із візком у лісі.

Незабаром він уже вивозив вантаж з лісу. На краю поля зупинився, витер рукавом піт із чола.

Хліб стояв стіною. Вусате колосся пшениці погойдувалося на вітрі. Ще два тижні — і можна буде жати. Нічого не скажеш — удалий рік, урожай буде непоганий. І якщо більше нічого не трапиться, то навіть після виплати всіх податей хліба вистачить до наступного літа.

— Доброго дня, шановний! Де я можу знайти високоповажного Ваді?

Ваді ще раз підкинув на долоні камінчик, тоді підняв очі.

Гість був височенний як вежа. На Заході взагалі живуть крупні істоти, але цей виділявся навіть серед них. Його ноги не стояли на землі, а топтали її. Широкі груди блищали карбованою збруєю, над якою кривилася потворна усмішка егіди. Мускулисті руки були оголені до ліктя й беззбройні — певно, прибулець не вважав, що Ваді може чимось йому загрожувати — сталевий шестопер залишився висіти біля пояса. Нічого дивного: гість сильний і великий — навіть підстрибнувши, Ваді не зміг би дістати рубчастої рукояті булави.

Задерши голову, Ваді глянув в очі велетневі. Нормальне обличчя, людське. А шолом золотий, блищить, цілячись у зеніт відточеною спицею.

«Через Опарище, мабуть, рачки повз, — прикинув про себе Ваді, — а шапку здогадався зняти. А то б нізащо не пройшов — блискавки в такий шишак уціляють за милу душу. Певно, хороша людина — не дурень і не спесивець. Жаль його…»

Ваді підкинув камінчик, піймав.

— І нащо тобі знадобився Ваді?

— Це я скажу тільки йому.

— Кажи. Я Ваді.

Велетень не здивувався. Певно, в тривалій подорожі встиг набачитися всього й знав, що не зріст визначає, яка людина, і не золото, й не залізо.

— Мене звуть Гаґен. Я із Західних земель. Мені потрібний світлий меч Шолпан.

Ваді, клацнувши пальцями, відкинув камінчик, показав порожні долоні:

— у мене немає меча. Я не воїн, не коваль і навіть сувенірами не торгую, хоча довкола валяється чимало старого заліза.

— Люди кажуть, що в тебе є талісман, з яким можна пройти повз Порожнисті пагорби.

Ваді згідно кивнув.

— Справді, оберіг у мене є.

Велетень швидко нахилився. Важка тінь накрила Ваді.

— Дай мені його! Дай лише на день. Цього часу мені вистачить, щоб облазити Порожнисті пагорби вздовж і впоперек. Усім відомо, що меч Шолпан там. Богатир, умираючи, встромив його в черево смоляного чудовиська, і вже не мав сил вирвати. А потім на пагорби впало безчасся, і меч там залишився, вплавлений у купу смоли. Клянуся світлом і тьмою, я поверну тобі твій талісман, щойно знайду меч.

— Навіщо тобі саме цей меч? Невже на світі мало інших клинків?.. Я можу показати тобі камінь, з якого стирчить рукоять, так густо замальована рунами, що не можна