Читати книгу - "Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України"

— час перебування засудженого у слідчому ізоляторі при тимчасовому його переведенні з виправної колонії у разі необхідності проведення слідчих дій з його участю (ст. 4101 КПК, ст. 90 КВК);

— час перебування засудженого до позбавлення волі у лікувальних закла­дах МОЗ України під час відбування покарання та у виправних колоніях ліку­вального профілю ДКВС України (статті 88, 116 КВК, ст. 406 КПК);

— час перебування засудженого у відпустці (ст. 111 КВК);

— час безпосереднього відбування засудженим покарання у виді позбав­лення волі у виправній колонії (статті 87, 93 КВК), включаючи час перебуван­ня особи у транспортних засобах, пересильних пунктах, слідчих ізоляторах та інших установах виконання покарань у разі переведення засудженого до ін­шої виправної колонії (ст. 88, ч. 2 ст. 93 КВК).

Вчинення злочину засудженим до позбавлення волі у цей період, крім ча­су перебування особи як обвинуваченого до винесення рішення по справі, за якою він засуджений, вважається, згідно з чинним законодавством повторним (ст. 32 КК) або рецидивом (ст. 34 КК). У такому разі покарання такій особі призначається за правилами ст. 71 КК України, тобто суд до покарання, при­значеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту час­тину покарання за попереднім вироком.

Саме про таку категорію засуджених йдеться у п. 3 ч. 2 коментованої статті.

16. Смертна кара (виняткова міра покарання) — це один з видів покаран­ня, що існував в Україні до 29 грудня 1999 р., коли Конституційний Суд Украї­ни своїм рішенням визнав його таким, що суперечить Конституції України. На підставі цього рішення Верховна Рада України прийняла закон про виклю­чення смертної кари з Кримінального кодексу України та запровадження но­вого виду покарання — довічного позбавлення волі — шляхом доповнення Кри­мінального кодексу України новою статтею 252.

Відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень КК України 2001 р. всі справи щодо осіб, які були засуджені до смертної кари, судами були пере­глянуті та замінені на довічне позбавлення волі. Порядок такої заміни перед­бачений ст. 409 КПК України.

17. Помилування — це один з видів звільнення засудженого від відбуван­ня покарання (ст. 87 КК). Помилування здійснюється стосовно індивідуально визначеної особи Президентом України.

Відповідно до п. 2 Положення про помилування таке звільнення від відбу­вання покарання здійснюється у виді:

— заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк (у цьому разі позбавлення волі має бути на строк, не менший від 25 років (ч. 2 ст. 87 КК);

— повного або часткового звільнення від відбування як основного, так і до­даткового покарання;

— заміна покарання або невідбутої частини покарання більш м’яким пока­ранням.

Рішення Президента України про помилування засудженого оформляєть­ся Указом Президента України.

Укази Президента про помилування засуджених надсилаються:

1) щодо осіб, які відбувають покарання в установах виконання покарань, — ДДУПВП;

2) щодо осіб, які відбувають покарання або засуджені до інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, а також які звільняються від додаткових покарань, — відповідним судам;

3) щодо осіб, засуджених до тримання в дисциплінарному батальйоні вій­ськовослужбовців або до службових обмежень військовослужбовців, — Міні­стерству оборони України.

Крім того, Укази Президента України про помилування засуджених над­силаються МВС України для відома та іншим органам для забезпечення соці­альної адаптації осіб, які відбули покарання.

У коментованій статті йдеться про засуджених до смертної кари або довіч­ного позбавлення волі, які були помилувані Президентом України.

Згідно з встановленим в Україні порядком офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності, Укази Президента України набувають законної сили з моменту їх оприлюднення в офіційних ви­даннях.

Органи, на які покладено виконання Указів Президента України про по­милування засуджених, про їх виконання повідомляють Секретаріат Президен­та України.

18. Амністія — це вид звільнення від кримінальної відповідальності чи від покарання та його відбування, який на підставі закону про амністію засто­совується щодо індивідуально невизначеної категорії осіб, винних у вчиненні злочинів.

Акт амністії не скасовує і не змінює відповідного кримінального закону, не є декриміналізацією і не ставить під сумнів законність і обґрунтованість по­становлених обвинувальних вироків.

Законом про амністію може бути передбачено:

— повне звільнення зазначених у ньому осіб від кримінальної відповідаль­ності чи від покарання (повна амністія);

— часткове звільнення зазначених у ньому осіб від відбування призначе­ного судом покарання (часткова амністія);

— заміна засудженому покарання або його невідбутої частини більш м’я­ким покаранням.

Особи, на яких поширюється амністія, можуть бути звільнені від відбу­вання як основного, так і додаткового покарання. Проте амністія не звільняє від обов’язку відшкодувати заподіяну злочином шкоду, покладеного на особу вироком чи рішенням суду.

19. Господарське обслуговування слідчих ізоляторів — це один із видів службової діяльності персоналу місць попереднього ув’язнення, що спрямова­на на забезпечення утримання під вартою затриманих і заарештованих осіб та інших завдань життєдіяльності цієї установи. Окремі функції господарського обслуговування здійснюють засуджені, щодо яких вирок вступив у законну си­лу та які виявили бажання відбувати призначене їм покарання у виді позбав­лення волі не у виправній колонії, а у слідчому ізоляторі.