Читати книгу - "Двері в день. Міс Адрієна, Гео Данилович Шкурупій"

печеру юнаків, бо він знав, що вони вихвалятимуть його, називаючи різними йменнями, згадуючи його різні перемоги та вчинки. Вони почнуть оповідати, починаючи за того моменту, як він народився, як в нього увійшов якийсь хоробрий, давно померлий предок, що наділив його різними видатними якостями. Йому почнуть казати, що він давно вже може розмальовувати своє обличчя та тіло і лише його скромність стримує його. Потім вони почнуть говорити про жінок. Розмова про це буде довга й одверта. Спочатку казатимуть, що всі жінки і дівчата прагнуть його одного і він чудак, що тікає від них. Ах, яка гарна Червона Вишня, як вона коливається, коли ходить, яка вона здорова й рум’яна, яке чудове біле тіло в неї і перси великі та ніжні, як ні в одної з самиць. Яка весела оця товста Плетуха, але вона надто вже балакуча, хоч її прикраси зваблять будь-якого мисливця. Яка вона безсоромна. Вона навмисне носить коротку шкуру, щоб зваблювати юнаків своїми голими ногами та стегнами. А які гарні наші дівчата, вони сміливі, як юнаки, вони навчилися стріляти з луків і кидати списи. Ха-ха, вони хочуть замінити юнаків, але ця роля вже їм не вдається, старші з них вже ходили збирати з мисливцями хмиз і цього літа, мабуть, багато народиться дітей. Це добре, орда стане більша й могутніша, вона посяде всі поля та луки й ліси, і тоді належатиме світ.

Потім почнеться найголовніше. Кожний почне вихваляти себе зокрема, який він сміливий та скільки відважних вчинків він зробив. Це кілька таких вчинків і він може назавжди оселитися в печері дорослих мисливців, розмалювавши своє обличчя та тіло. Хіба не він допоміг вбити ведмедя, хіба не він перший поранив стрілою дику кішку, що напала на дітей? О, в кожного з них вселився відважний предок і заохочує до хоробрих та сміливих вчинків, і в кожного з них привласнений предок був найхоробріший та найрозумніший. Ні, Гай не міг переносити такого самохвальства, він нізащо не піде туди, в печеру юнаків.

Найнеприємніше полягало в тому, що завзяті юнаки після таких розмов починали пробувати один на одному свою силу. Після окремих борюкань у печері починалася ціла війна, до юнаків приєднувались підлітки і тоді здіймався такий галас та курява, що навіть глина з стелі та з стін сипалася грудками долі. Зацікавлені жінки збиралися коло входу і жартували та сміялися з завзятих півників, і дорослим мисливцям завше доводилося припиняти всі колотнечі, соромлячи юнаків. Гаєві, вже дорослому юнакові, було сором таких зауважень од мисливців, і він давно був перестав брати участь в таких дитячих гулянках.

Гай міг піти до печери жінок, але від одної такої думки він починав червоніти. Він добре пам’ятав, як одного разу він одважився зайти до печери і спробував там переночувати в одному з кутків. Ніжні й пестливі жінки лягали коло нього й пестились. Вони притискалися до нього своїм теплим тілом і гарячим обличчям до його обличчя, що теж палало, як огонь. Вони обвивали його своїми руками, торкалися ніжними колінами до його ніг, а він лише пручався або лише лежав, як камінь, хоч і палав увесь, як найбільше вогнище в стоянці. Після цього жінки були незадоволені й роздратовані, а балакуча Плетуха довго потім глузувала з нього.

Йти в печеру до жінок він просто боявся. Коли б він пішов ще раз туди, з ким певне скоїлось би що-небудь і він сам не знає, що було б потім. Може б його засміяли так, що йому сором було б з’являтись в орді.

Думку про печеру дорослих він покинув зовсім, хай не думають, що він на щось претендує, це неввічливо. Коли б він був підлітком, це інша справа, він міг би день і ніч там проводити, слухаючи розумних оповідань дорослих. Колись він частенько робив це, але тепер… Тепер уже було незручно. Хай вони сами, цілою ордою, вирішать коли-небуль, що він достойний чести бути дорослим мисливцем. У печері ж старих дідів здорово кусалися блохи.

Оці міркування примушували його відокремлюватися від орди, а тому він здебільшого ночував у лісі. Крім того, йому це навіть подобалося. Вночі можна було спостерігати дуже багато цікавого. Хижі звіри виходили з своїх печер та логов і полювали один одного. Лише вночі з непомітного місця можна знайомитися із звичаями та характером звірів. Лише вночі можна загострювати та вдосконалювати свої почуття. Чути, як здалеку до тебе підкрадається шакал або гієна і як тихий невловимий шелест наповнює місцевість. Тоді напружуються всі м’язи і людина стає обережною та хитрою, як і звіри, що оточують її.

Гай лежав на своїй леопардовій шкурі потроху засинав чутливим сном, що його могла потурбувати всяка, хоча б навіть і непомітна небезпека. В його уяві поставали знайомі обличчя людей і він засинав, заколисаний шелестом листя.

Тим часом здоровенний ведмідь, що останніми днями був хорий і лежав у своїм барлозі, міняючи шерсть, голодний і роздратований блукав лісом, шукаючи поживи.

Він був голодний і тому зовсім необережний. Він ішов, ламаючи кущі та папороть, і сильно шумів. Юнак крізь сон спочатку нічого не розібрав. Йому здалося, що він сам рубає куші, відшуковуючи якусь печеру. Ведмідь підходив ближче, він ішов навмання, не вибираючи дороги.

Сильний хряск зламаної гиляки розбудив Гая. Його права рука одразу схопила списа і він напружено подивився наперед себе. Прямо на нього, як чорна мара, сунув ведмідь. Раптом ведмідь помітив юнака і люто загарчав. Його рев був сердитий і довгий. Ще момент і тіло юнака було б у лапах ведмедя, але він швидко відскочив і наставив списа. Ведмідь напнувся на нього і спис увійшов йому в груди. Дикий, довгий рев видерся з пащі ведмедя і він розлютовано переламав списа навпіл. Удар юнака не потрапив у серце, він лише смертельно поранив звіра, і все тепер залежало від того, чи довго ще виживе ведмідь. Його лють була неймовірна, він швидко насідав на парубка, що відбивався своєю палицею. Удари палиці влучали ведмедя по лапах і не давали схопити юнака.

Бій був завзятий і гарячий. Юнак при бажанні міг би втекти, але цього не було в звичаї в мисливців. Відступити перед звірем ганьба, вроджена сміливість не дозволяла зробити цього, крім того, загал боротьби весь охоплював Гая і він тепер бився б, навіть коли б знав наперед, що напевне загине. Ведмідь одчайно ревів і з його рани струмком бігла кров, заливаючи землю та бризкаючи на