Читати книгу - "(не) Покірне Щастя, Джулія Рейвен"

Недбало шаркаючи ногами по розмоченій денним дощем дорозі, Саша наосліп кудись ішла. Однаково куди. Головне, не зупинятися. Піти, втекти, сховатися, зникнути. Головне, опинитися подалі від цього зрадника. 

Абсолютне почуття розчарування обволокло її голову, зрадницьки заглушаючи голос здорового глузду. Дівчина повністю віддалася у владу гнітючих думок, і зовсім не думала про пункт призначення. Ноги вели її суто машинально, бо завіса зі сліз та нічний час давали змогу розгледіти перед собою лише розмиті силуети перехожих.

— Скотина, — тихо бурмочучи як заведена одне й те саме, Олександра витирала рукавом пальта солоні доріжки на щоках. — Борисе, яка ж все-таки ти скотина.

Її обличчя палало від гніву, серце через раз забувало зробити потрібний удар. Тупий, безглуздий біль глухими ударами пульсу стукав у скронях. Щемлива образа кислотою роз'їдала свідомість, стираючи межі реальності.

Єдиний чоловік, якому дівчина дозволила міцно увійти в її життя й дізнатися про всі її скелети в шафі, одним мерзенним вчинком зумів розтрощити всередині тендітне почуття довіри, що зароджувалося. Те, яке вона з особливою дбайливістю ховала в потаємних куточках своєї душі і ще ретельніше оберігала від сторонніх очей.

Але ж Саша знала, що так буде. Знала, що Борис використає сказане проти неї. Але не зупинилася, ще більше розчиняючись у ньому. Особисто розбовтала все, що її гнітило стільки років. Усе, до останньої крихти.

"Нікому не можна вірити" — крізь глухі схлипи проривалася гірка думка. — "Нікому"

— Спасибі тобі, мудак, — руда відьма зі злістю кинула Мерседесу, що від'їжджав геть, і який з ніг до голови облив її брудною калюжею. — Тільки тебе й не вистачало до повного щастя!

Але гнівні крики дівчини не сильно зачепили водія авто. Він навіть не пригальмував вибачитися.

Як і настрій, дороге бежеве пальто було безнадійно зіпсоване.

— Просто чудово, — пробурмотіла Олександра. На зміну розчаруванню прийшла дика злість та істерика. Дівчина важко зітхнула і розсміялася. — Найкращий день у моєму житті! — з удаваним захопленням прокричала руда красуня, витираючи солону вологу й ігноруючи здивовані погляди поодиноких перехожих. — Найкращий! І його потрібно обов'язково відсвяткувати, — зі злегка помітною досадою додала.

Струсивши каламутні краплі з одягу, дівчина швидко озирнулася. Сучасні багатоповерхівки, доглянуті крамнички, гучні компанії... Безумовно, район доглянутий і дуже гарний, але зовсім не знайомий. І як вона тут опинилася?

Продовжуючи вивчати оточуючу обстановку, руда чортиця не одразу помітила металеву вивіску невеличкого бару.

— Те, що треба, — задоволено підсумувала вона і швидкою ходою попрямувала до червоних дверей. Саша ривком потягнула їх на себе і тут же тінню прошмигнула всередину.

Меблі з масивної темної деревини, темно-зелені стіни і багато-багато старих фотографій у затертих рамках.

Інтер'єр приміщення нагадував класичний ірландський паб, а бармен у картатій сорочці та чорному довгому фартусі тільки підтвердив здогадку Олександри. Серед чоловіків, які голосно розмовляли, руда бестія помітила трійку самотніх дівчат, які спокійно випивали пиво, але, незважаючи на величезне перевищення рівня тестостерону на квадратний метр, їм ніхто не докучав зайвою увагою і вульгарними фразочками. Усе було дуже навіть пристойно.

— Чудово, — ледь чутно хмикнула Шура під ніс і, повісивши брудне пальто на гіллясту вішалку, впевненим кроком попрямувала до барної стійки.

Їй здавалося, що це найкраще місце, щоб напитися і забутися. Ніхто тут Шуру не впізнає. Ніхто не завадить їй спокійно топити горе від зради на дні товстого келиха з міцним віскі.

Вона на ходу поправила залишки туші, що потекла, сподіваючись, що присутні не приймуть її за погану підробку похмурого Джокера і, натягнувши на обличчя подобу посмішки, звернулася до бармена:

— Подвійний Джек, будь ласка.

І під здивований погляд чоловіка, навіть не скривившись, одним ковтком випила вміст келиха. Поки Александра глушила відгомони палючого полум'я всередині, вона показала бармену жестом "Повторити".

— Поганий день? — акуратно поцікавився він.

— Дуже навіть навпаки, — Олександра з досадою спростувала його зауваження. Ледве стримуючись, щоб знову не розплакатися, вона важко видихнула і повільно зробила ковток бурштинового напою. — Просто вкотре переконалася, що кохання — це розпіарене лайно, — відповіла на німе запитання бармена. — Нічого хорошого в ньому немає.

Чоловік, спритно наливаючи чергову порцію віскі, вже нічого й не питав, але Олександра продовжувала виливати йому душу. Шмигала носом й у деталях розповідала про Бориса, про батьків, про колишню стерву, яка привселюдно зганьбила її. Здавалося, що якщо Саша зараз не поділиться з кимось своїм болем, то її просто розірве на мільйон дрібних шматочків.

— ... скотина, я ж йому повірила, — з гіркотою підсумувала свою сповідь руда норовливка.

— Може, про батьків Іра не від Бориса дізналася? — співчутливо запитав бармен, детально вислухавши п'яну тираду Саші.

— Ага, звісно, — скептично протягнула дівчина, продовжуючи попивати міцний напій. — Ніхто більше не знав. Ні-хто.

— Ну а брати? Невістка? 
— уточнив чоловік, мимоволі вивчивши родинну лінію п'яної клієнтки. — Чому ти їх не підозрюєш?

— Тому що..., — Саша задумалася, щоб нетверезим розумом зібрати докупи вагомі аргументи, і видихнула, — тому що це і їхня таємниця.

Ніхто б базікати про таке не став точно.

— Завжди знайдеться той, хто навіть свою таємницю використовує для вигоди, — по-філософськи не погодився з нею бармен і вправно перескочив через масивну стійку. У пабі розгорівся конфлікт. Кілька п'яних напідпитку чоловіків щось голосно не могли поділити.

— Ну що ж..., — неспішно піднімаючись зі стільця, Шура просунула кілька купюр під порожній келих, — і мені вже час.

Але не встигла дівчина дійти до виходу, як величезні п'ятірні лягли їй на талію. Позаду неї стояв та задоволено посміхався здоровий мужик. Олександра навіть не злякалася, а обдарувавши нахабу презирливим поглядом, сміливо кинула: