Читати книгу - "Нескорена імператриця. Протистояння, Аманді Хоуп"

Дівчина кивнула у відповідь.

- Так, це мій будинок, але чому я не можу пройти?

– Я капітан Жуй, начальник міської варти, – пояснив чоловік. А потім звернувся до жінки, що тримала її за руки. - Пані Лунд, дозвольте мені поговорити з вашою підопічною!

- Так звичайно! - та, нарешті, випустила дівчину зі своєї хватки і відступила убік.

Її дуже хотілося почути розмову правоохоронця з дочкою генерала, але той тактовно відвів Ліннею убік, подалі від чужих вух та очей.

- Як ваше ім'я? – почав він офіційно, у суворій холодній манері, ставлячи запитання байдужим тоном.

- Белтрам Ліннея! – коротко відповіла та.

За день стільки всього сталося, їй дуже хотілося якнайшвидше закінчити ці дізнавальні процедури і піти спати.

Брови капітана міської варти після її відповіді злетіли вгору.

- Ви дочка відомого генерала Белтрам? – одразу поцікавився він.

- Так! – скромно посміхнулася Ліна.

Після уточнення і тон і поведінка чоловіка різко змінилися. Він став дуже чемний і люб'язний.

- Пані, де ви були сьогодні ввечері? - поставив він найважливіше питання таким тоном, ніби заздалегідь знав відповідь і його слова лише формальність.

Мабуть, цей капітан чув про доблесного генерала, тому хотів вислужитися перед його дочкою.

- Я їздила в майстерню з пошиття одягу мадам Жужу, - відповіла Ліна. - Ми трохи засиділися. Знаєте, коли дівчата починають приміряти сукні, час біжить так швидко. Не помітили, як потемніло. Зрозумівши, що вже пізно, я поспішила додому. От і все!

- Так звичайно! - усміхнувся з найнещаснішим виглядом правоохоронець. Він знав, що таке ходити недільними лавками з дружиною, тому поставився до відповіді дівчини з поблажливістю.

- Що ж, напишіть адресу тієї крамниці, - додав він і одразу поспішив запевнити у своїй лояльності. – Це лише формальність.

Якийсь час капітан ще запитував, на кшталт: «Чи є у вас вороги?», «З ким сварилися останнім часом?», «Може, хтось хотів вам зла?».

Потім попросив, щоб дівчата перевірили, чи не пропало щось у хаті. На той момент трупи вже забрали і Ліннея зі служницею могли увійти до приміщення.

Улла кинулася перевіряти скрині, а Ліна сумно оглядала обстановку, зображуючи на обличчі здивування.

- Ви не особливо злякалися, коли дізналися про те, що сталося, - сказав правоохоронець, який спостерігав за її діями. Він був досвідченим офіцером, якого не так просто обдурити. І хоч високий чин батька цієї дівчини змінив його поведінку, змусивши поводитися акуратно, зір залишався таким же пильним, а розум гострим.

- Я багато років йшла за батьком і побувала в багатьох битвах. Видом убитих людей мене не злякати, – чесно обізвалась Ліна. Вона зрозуміла, що з цією людиною треба бути гранично чесною. Він мав гарну репутацію в місті, і не дарма.

Капітан кивнув, приймаючи відповідь.

З кімнат вибігла схвильована служниця.

- Пані! - нещасно вигукнула вона, демонструючи порожню скриньку, - пропали ваші коштовності!

- О! – Ліна разом із офіцером одночасно зазирнули всередину.

- Розкажіть у подробицях, що тут було! – одразу наказав служниці капітан. Присівши за столик він почав ретельно все записувати за її словами.

Ліннея відійшла убік. Вона довірила опис коштовностей своїй служниці. Все ж таки Улла краще знала про такі речі.

Пані Белтрам тут же забула про втрату. Для неї всі ці прикраси ніколи не мали цінності.

У будь-якому випадку дівчина мала достатні кошти, щоб не помітити цієї втрати.

Найімовірніше, найманці Чорної вежі, коли зрозуміли, що господині немає вдома, вирішили інсценувати пограбування.

Так навіть краще. Цей капітан кинеться на пошуки грабіжників, і їй не треба буде пояснюватися, з чого це за нею полюють убивці.

Добре, що вона вчасно потрапила сюди і встигла забрати папір з їхнім фірмовим знаком. Якщо покровителем Чорної Вежі був сам імператор, правоохоронці потраплять у біду, почни вони за таких обставин розслідувати справу.

Після замаху на герцога в неї не залишилося сумнівів.

Невже імператор вирішив позбавитися її, не боячись гніву генерала Белтрам? Не схоже на нього. Навряд чи з побоювання, що вона розплющить очі герцогу на наміри Його Величності.

Тоді що? Люди Чорної вежі вирішили помститися за смерть своїх соратників? Можливо. Лише чому не зробити це тихо? Навіщо було влаштовувати погром?