Читати книгу - "З роду старої крові, Анна Мавченко"

Дівчина нахмурилася.

– Я нічого не маю, – завважила обережно, – крім тієї шкатулки. Але навряд чи саме вона вас так зацікавила.

– Маєш рацію, – кивнув співрозмовник, – не вона. Але я поки не можу тобі всього сказати. Проте, запевняю, у тебе немає причин перейматися чи чогось боятися. Я ні за що тебе не скривджу. Навіть навпаки – щиро прагну допомогти. Вилікувати.

– Чому? – Корнелія зіщулилася. Недовіра однаково пульсувала в ній з особливою упертістю. – Звідки ви знаєте, що це за хвороба і як її позбутися?

– Скажімо, відчуваю, – відповідь не втішила Корнелію від слова зовсім, й Інґвар відчув не надто позитивний настрій своєї співрозмовниці, а тому зітхнув: – Ти страшенно нетерпелива.

– Батьківські гени, – стенула принцеса плечима.

– Так, саме вони, – погодився лорд так, ніби справді знав її батька.

Однак поки наголошувати ще й на цьому Еллі не стала. Подумала, що тоді ниточка розмови геть заплутається, й жодних конкретних відповідей вона не отримає. Але ж так кортіло прояснити цю незрозумілу ситуацію! Незнання подекуди завдає більших мук, ніж знання.

– Отож, я чекаю відповіді!

– Я волів би сказати тобі про це згодом, щоб новина шокувала менше, проте, бачу, ти не налаштована чекати, – чоловік пильно зазирнув їй у вічі, а тоді проникливим тоном повідомив: – Ти не проста людина, Корнеліє. У твоїх жилах тече кров безсмертних – звідси й недуг.

– Не… не розумію, – дівчина ненадовго "зависла" спантеличеним поглядом на обличчі Хродґейра.

Серце її на мить завмерло, а тоді, мов навіжене, взялося товкти об ребра.

– Ти народилася у світі смертних, вийшла з утроби смертної, не пройшла ініціації, потрібної таким як ти, й тому сила, закута в тобі, не вивільнилася. Щомісяця ти терпиш біль лише тому, що твоя друга сутність прагне вирватися на волю, проте її стримує слабке тіло й мертвий магічно простір. Щойно ми перетнемо Тіньові гори й опинимося на землях безсмертних, я допоможу тобі все це виправити.

– Як? – прохрипіла Еллі, облизавши сухі губи.

Сказати, що слова чужинця шокували її, це нічого не сказати. Така правда здавалася без перебільшень божевільною. Безсмертна? Друга сутність? Ініціація? То все якийсь недолугий жарт? Але це взагалі не смішно, бо сказане Хродґейром, якщо є правдою, кардинально змінює все. Все! Абсолютно все її життя й те, у що вона роками вірила.

– За Тіньовими горами існує таке місце як Долина Духів, – продовжив ділитися таємницями чоловік. – Для мого народу воно священне, бо саме там росте дерево життя Іґґдрасіль, чиє коріння черпає енергію з магічного джерела Урд. Води цього джерела володіють цілющими властивостями і зможуть тобі допомогти.

– Чому мені вчувається в цьому якийсь підступ? – підозріливо зіщулилася Корнелія, намагаючись не виказати тривожно-радісного збудження, що вмить охопило її тіло. – І що означає «друга сутність»? Ви сказали стільки бентежних речей, але я з цього мало що розумію.

Незнайомець трохи помовчав, мовби розмірковуючи, чи варто далі щось говорити, а тоді звівся на ноги, наблизився до холодного мовчазного каміна в кутку кімнати, дістав звідкись кілька середніх трісок, вистроїв їх пірамідою й підпалив… одним лише клацанням пальців. Кімнату миттю осяяло яскраве помаранчеве світло, а з ним прийшов і подих омріяного тепла.

– Річ у тому, що я вже понад двадцять років не перетинав Тіньові гори, – трохи сумно зізнався Хродґейр, згубивши погляд між язиків багаття, які звивалися, до слова, не надто природно й не давали взагалі звичного звуку потріскування, – тому й гадки не маю, чого варто чекати від цієї подорожі. Та напевне знаю одне, – він замовк і перевів серйозний погляд на Корнелію, яка уважно ковтала кожне його слово, – вона стане небезпечною, щойно ми покинемо землі Скальдів.

– Чому? – дівчина насупилась і відчула, як тривожне напруження стискує кожен м’яз в її тілі. – Це ж ваші землі, хіба ні?

Чоловічі вуста скривила невесела посмішка, він злегка нахилив голову вбік і промовив з таємничою задумливістю:

– Я в цьому вже й сам не впевнений. Але що знаю напевне, так це те, що тобі треба гарно виспатися. Насолоджуйся тишею й спокоєм, доки можеш. Невідомо, як довго в нас ще буде така змога. Цю розмову продовжимо згодом.

Не встигла Корнелія сказати у відповідь бодай слово, як Інґвар зник, кинувши на прощання коротке «добраніч». Цей дивний чоловік своїми приголомшливими зізнаннями розбудив у її голові ще більший рій думок і тільки додав запитань замість того, щоб втамувати й без того велику неприємно-лоскітну цікавість.

Принцеса зітхнула й знову відкинулася на подушку, втупивши погляд у рівну дощату стелю. Всякий шум разом із відчуттям захитування залишився поза межами її уваги, зараз зосередженої на спогадах про нещодавню розмову. Так, дума за думою в тепер уже теплій каюті віднесли свідомість дівчини у світ Морфея. Вона й сама не зчулася, як реальність відступила під тиском сновидінь, які навіяли приємну пелену давно забутих днів.

Еллі знову пірнула в обійми матері. Вперше за довгий час, нехай навіть це було не більше ніж вигадкою підсвідомості…

Ранок приніс із собою умиротворену атмосферу маленького дива. Спокійні води Шейронського моря, щедро розбавлені густим помаранчем удосвітного сонця, полискували міріадами дрібних блискіток, зливаючись з лінією горизонту в одне ціле. Вітер розносив палубою солоні морські бризки й роздував білосніжні груди вітрил, упевнено несучи судно вперед. Ніхто з матросів не метушився, в повітрі музикою застигла розбавлена криком чайок тиша, і в яку б сторону не кинувся погляд – кругом розстилалася воля…