Читати книгу - "Узурпація: Євіанна, Erleen Nord"

— Ах так значить? Та це я твою жінку їбав!

— Що сказав!? 

— А ти думаєш, твій син на мене просто так схожий!? 

Ми швидко обійшли корчму та осідлали коней, після чого із запитанням у поглядах подивились на Деяна. Навіть сюди було чутно як ті двоє билися не шкодуючи кулаків, а може і ще чогось. Так ще і всі інші, думаю, задля веселощів, приєдналися до бійки. Галас стояв ще той, і скільки б вони не заплатили старому, а це не окупить таких руйнувань.

— На п’яних магія ілюзії діє краще, і цікавіше, — коротко відповів він та першим підігнав коня.

Ігор з Деяном не сильно хотів здружитись, а навіть навпаки, старався триматись від нього якнайдалі та дивився із підозрою. Та і Юрія теж віддавала перевагу спілкуванню з Ігорем чи мною. А тому вони тримались позаду, залишивши мені місце біля Деяна. Та я була не проти такої компанії, нехай він і мовчав, весь час роздумуючи про щось. 

Сонце вже почало заходити, а навколо з’явились комарі, що не давали спокої лише Ігорю. Все тому, що моя кров їх не цікавила, а Деян та Юрія були добре прикриті одягом. А от через розміри Ігоря його одяг та накидка були лише невеликою перешкодою для цих кровопивць. Я тільки й чула як за спиною в мене він ляскав по собі долонею, відбиваючись від них.

Навіть Юрія підросла за останні місяці, хоча в неї і є із цим складнощі через магію в крові, а про Ігоря і говорити не варто. Його одяг давно на нього малий, і треба буде десь дістати йому щось. 

Темряви у цю ясну ніч не було, а тому проблем із видимістю не передбачалося. Наші коні тримали середню швидкість, яка, здається, називається риссю. У того солдата, чию душу забрала Маґура, і справді гарний кінь. І спогад про той випадок змусив мене задуматись про тих, кого називають богами та напівбогами.

— Деяне, що ти знаєш про богів? — запитала я.

— Це складне запитання, і краще запитати більш точно, що саме тобі цікаво.

— Хто був першим богом? — запитала я та стиснула сильніше руків’я естока, що якраз був зроблений із кістки того самого першого божества.

— Хм-м, — схоже, що це і справді змусило його задуматись. — Думаю, що багато послідовників своїх богів, будуть готові приписати титул першого саме своєму обранцю. Але також думаю, що ніхто цього не може знати. Тут я також маю сказати, що виховувався в місці де не признають богів та службу їм. Людина має бути богом для себе самої, а не укладати якісь угоди із тими зарозумілими істотами.

— Мабуть, ти й храмовників не дуже любиш?

Коли Деян пригадував богів та віру в них, я почула в його голосі насмішку та, можливо, ненависть. Це не дивно, адже навіть мій батько, що прислухався до законів богів мисливства та лісу, часто мені казав, що краще триматись якомога далі від богів. Але при цьому він казав, що краще мати їх на своєму боці, тому я вже навіть не впевнена, чого саме він хотів мене тут навчити.

Втім моє ставлення до богів було схожим до того, що й в Деяна. Я буду покладатись лише на свої сили, а особливо після того, як Маґура із ненавистю на мене дивилась. Може бути, що я огидна та бридка усім богам та напівбогам, і може вони бачили мене наскрізь... Ту темряву всередині мене. Бачили мене саму. 

— Скоріше мені на них байдуже, — відповів Деян, давши мені час на мої роздуми.

Продовжити розмову у нас не вийшло, адже в наступну мить над нами пролетіло безліч чорних силуетів на фоні зоряного неба. Не знаю, про що подумали Ігор та Юрія, але майже впевнена, що про теж саме, що і я — та істота, що порвала вештицю та пролітала над селом неподалік від Ладомиру. Але цього разу силуетів було справді багато. Та й це виявились звичайні кажани, а якщо бути точною — кажани із Заброди, розміром із собаку.

— Що це? — запитав Деян та вихопив меча, на що я одразу поспішила заспокоїти його та друзів:

— Спокійно, це просто кажани із Заброди.

— Звідки? — промовив Деян та сховав меча.

— Так тут називають Великий Ліс, — відповіла Юрія. — Їх можна їсти? 

Другого запитання від Юрії можна було і не очікувати. Апетит у неї прямо протилежний моєму, але полювати на цих істот мені не хотілось. Схоже, що вони втекли із Заброди, і хто знає, що там із ними могло статися. Може вони заразились чимось, як ті ворони, що усівали своїми тілами степ біля Заброди. Тому їсти їх було б поганою ідеєю.

— Тримай, Юріє, — я протягнула їй фазана, щоб та зайняла себе чимось в дорозі.

— Як приїдемо до Імперії, то першим ділом звільню кухарку, — пробурмотіла Юрія, але все ж взялась скубти фазана. 

Юрія просто чарівна коли зосереджується на якійсь роботі, і мою думку точно розділяв Ігор. Він уважно спостерігав за кожним її рухом, час від часу переводячи погляд на її обличчя та усміхаючись. То невже, за словами Юрії, в мене такий самий дурнуватий погляд як і в нього в такі моменти? 

— Твоя подруга із багатої сім’ї? — запитав Деян коли ми трішки віддалились. — Вона сказала, що звільнить кухарку, а це задоволення не із дешевих.

— Я тобі нічого про моїх друзів не скажу, — відповіла я як відрізала. — Як треба, то запитуй напряму у неї. Але знай, що якщо будеш якось загрожувати Ігорю, то вона тебе вб’є.