Читати книгу - "Міфи, що мешкають поруч, Сергій Бобрицький"

– Зай, який басейн? Море за сотню метрів! У басейн і вдома можна сходити!

– Знаєш, люба, – вимучено посміхнувся я дружині, – найближчим часом, мабуть, я не хотів би контактувати з відкритим морем. Так. На всякий випадок…

На тому й вирішили. Повернувшись у ліжко, я все-таки досить швидко відрубився і благополучно проспав залишок ночі. А вранці, після сніданку в ресторані, ми вирішили пройтися місцевими пам'ятками. Яких було не так уже й багато. Крім аеропорту і місцевого села неподалік, навколо готелю розташовувалась лише природа. Але вона була неймовірною, і наші з дружиною смартфони дуже швидко розрядилися від великої кількості фото та відеозйомки. Але набагато красивішим був той краєвид, який я спостерігав завдяки Очам. Ненадовго, крадькома активуючи свої чарівні очі, щоб вкотре переконатися, в якому дивовижному світі я жив усе своє життя. Нескінченна гра духів вітру, спокійне, блакитне сяйво відкритого моря, сповнене чарівних мешканців. І, здається, просто в дереві я одного разу побачив дівочий силует. Уважніше вдивлятися і «зчитувати» істоту не став. Тому що, по-перше, не знав, чи може вона відстежити мою увагу, як той Архонт. По-друге, ризикованих дурниць на цю відпустку мені вистачило. І по-третє – дріада (швидше за все, це була вона чи якась споріднена їй німфа) була зовсім оголеною. Нема чого заміжньому мужику задивлятися на голих жінок. Тим більше коли дружина йде з тобою під руку. І, до речі, через це я хотів дещо перевірити.

Зупинивши дружину, захоплену фотографією якоїсь квітки, я обережно взяв її за плечі та розгорнув до себе обличчям.

– Малю, я хотів би дещо спробувати з тобою. – Почав я обережно.

– Так. Вітя. – Дружина м'яко прибрала мої руки. – Ти ж знаєш, я не люблю цих справ на природі. Тим більше, ще навіть не ніч. Ти що, зараз тільки полудень! А раптом люди десь поряд ходять?

– Що?.. Які люди?.. – Спершу не зрозумів я. А потім як зрозумів...

– Аааа, блін, Дашка, ти чого? – Розсміявся я. – Ні, тут зовсім інше. Я хотів би подивитися на тебе Очима.

– Аааа! Тьху, дурень, взагалі заплутав. – Невпопад висловилася дружина. – А раніше хіба не дивився? Я думала, ти їх тепер майже не вимикаєш.

– Так. Не потрібно лише цього тону, Даш. Це ж не книжки читати і не грати в ігри. Я намагаюся розібратися із власними здібностями. От невже, якби в тебе з'явилися, наприклад, ще дві руки, ти б не пробувала ними керувати?

– Вітю, якби в мене з'явилися ще дві руки – я б тебе прикандичила.

– В якому сенсі? За що?! – Здивувався я.

– Тому що ніхто з моїх знайомих, окрім тебе, не може цього організувати! А ось ти – запросто.

– Дуже логічно, згоден.

Посміялися. Потім дружина спитала.

– То в чому різниця, якщо ти й так на мене дивився?

– Розумієш, – почав пояснювати я, – аналізуючи людей, я, звісно, робив це таємно, чи просто дивився на людей із минулого. Яких, швидше за все, вже давно живими немає. І, звичайно ж, зворотний зв'язок ніхто з них мені не давав. Я не знаю, що відчуває людина, коли її... «сканують», скажімо так. Чи помітна робота Очей для людини, що спостерігається мною?..

– Якщо він не чаклун, звісно? – Напів-ствердно спитала Даша.

– Абсолютно вірно. Якщо він не чаклун. З цією братією вже ясно, що краще не ризикувати.

– Ну, загалом, я не проти, звичайно. – Злегка зам'явшись, промовила дружина. – Але якщо це буде боляче або я потім стану розумово відсталою, або ще чогось подібного – я тебе заріжу. Вночі. Тупим хлібним ножем, так і знай.

– Гідна смерть. – Взяв до уваги я. – Ну та годі вже тобі. Впевнений, усе буде добре. Я просто не міг не спитати дозволу. Зрештою – це твоє життя та твоя аура. На виправдання можу лише сказати, що діагностику мої Очі проведуть краще, ніж найдорожчі клініки та лабораторії світу.

– Добре, якраз хотіла до лікаря щодо однієї родимки сходити – тепер не треба. – Даша жартувала, але я уже включив Очі й тому чудово бачив, що вона трохи стривожена.

– Все буде добре. Хіба що, можу попросити тебе – не дивись мені у вічі. У цьому нічого шкідливого немає, але це може трохи шокувати з незвички. Сам ще до кінця не звикну.

– Та годі тобі, яка там незви... твою ж мать нехай!

Голос Даші зірвався наприкінці на писк. І я знав, що вона бачила. Як на неї дивляться двома сяючими сонцями. Очі на максимумі – і я ще ніколи не знав свою дружину так близько, як зараз. Все, з моменту її народження і до сьогодні. Перший клас, універ, перше кохання. Складні стосунки із молодшою ​​сестрою. Закінчення ВНЗ, перша робота, новий хлопець. Друга робота. Наша зустріч, наше перше побачення, наші поцілунки. Наші дошлюбні стосунки, весілля, спокійне життя, що перемежовується рідкісними сварками, відкриття магії, політ сюди. Це швидко описати, але все її життя проносилося перед моїми очима ще швидше.

Переглянувши про свою дружину магічну документалку, в якій останні роки брав активну участь, подався дивитися внутрішній світ. Родимка на шиї, що так її хвилювала, була абсолютно нормальною і видалення не потребувала. А от утриматися від смаженого та гострого нам варто було б. У декого розігрується гастрит. Взагалі, якщо не брати до уваги шлунка, моя жінка досить здорова людина, що не може не радувати ...