Читати книгу - "Університет Блага, Несвятий революціонер"

-Викликали? – Грицен став рівно та відвів голову ліворуч.

-Вольно, капитан. Вызывал. Садись.

У кабінеті стояла смерть, підтримуюючи мертву тишину. Кроки взуття Лаврентія тільки перебивали її. Капітан сів. Раб свідомо кориться.

-Проект «Патриот» превзошел все мои ожидания, Лаврентий. Мы устранили большое количество врагов, крыс, предателей, которые смогли бы разрушить все наши наработки. Военный лицей, университет, милицейская администрация, парламент, партия… Ты везде сумел найти предателей. Везде. Я горжусь тобой, мой неродной сын. Такого я тебя и представлял: хладнокровного, безжалостного, целеустремленного та очень и очень умного.

Лаврентій не проявляв емоцій, лише уважно слухав.

-Коль я обьявил о полной зачистке города армией, нам нужно избавится от тех, кто был завербован у проект «Патриот», дабы избежать случаи большого предательства со стороны тех, кто имеет большой перечень информации. Кальченко Андрей Романович, Щобин Богдан Рустамович, Лупар Анатолий Георгиевич и наш любимчик. Началась новая эпоха.

-Слухаюсь вас, генерал! Воля Комунізму та Слово Генсека – закон!

-Никак от тебя этого языка не избавлю… Ну да ладно, жду результата как можно скорее. По завершению от меня большая награда. Ступай! Коммунизм вечен!

-І він житиме з нами завжди!

У кабінеті Коршуна ніколи не грала музика. Лише звуки важкої ходьби. Вони заспокоювали його та приводили назад у відчуття. Коли він знаходиться один, він дуже довго роздумовує, про те, що всі свої роки мав гарне життя, і про те, як швидко полюбив комунізм. Ігнат бачив у ньому сенс, бачив те, що перенесе світ та людей на наступний етап еволюції. І бачив зараз ті згустки диму. Не чув крики людей та не бачив крові. У тому диму – майбутнє, і Коршун в цьому не сумнівався. Генерал ніколи не був психопатом. Все свідоме життя він ідейний, той хто до кінця сповідуватиме Комунізм, не розуміючи того, що сам спаплюжив цю ідеологію. Завішавши штори, зачинивши двері, він дістав газету із вирізками оголеної жінки на фоні серпа та молота, опустив штани та почав мастурбувати, закінчивши прямо на світлину жінки. Діставши пістолет із кобури, Ігнат підніс дуло у горлянку. Лице усього Союзу стояло голе із пістолетом в зубах та плакало, не наважившись застрелитись, але наважившись прошепотіти: «Комунізм вічний…»

3.

-Синку, прокидайся. Сьогодні важливий день, я хочу, щоб для вас він був не забутнім! Антоніна вже не спить, посапує трішки, но не спить, а ти… Вставай! Вставай! Вставай! – щекотала Авдія Лариса

-Мамо! Ну хто ж придумав так рано вставати…

-Чим раніше проснешся, тим раніше ми потрапимо на виставку автомобілів, а потім купимо тобі морожена та цукрової вати.

-Ларисо, ви ще довго? Тоня вже репетує, хоче цукрової вати.

-Так, сонце, ми вже встали, правда ж, Авдію?

-Да-да, мамо, встали, «ха-ха»

-Гайда ходіть їсти з Антоніною, та слідкуй за нею, щоб не впала та нічого не розляла.

-Ну мамоо…

-Ти старший брат, маєш захищати її та допомагати нам, щоб не сталося! Ми пишаємося тобою синку! Ти у нас такий дорослий, сьогодні тобі 12. То ж нумо, ти швидше їсиш і прискорюєш собі отримання подарунку, або ж ти кушаєш повільно, і подарунок отримаєш ввечері.

-Все, я біжу!

Лариса посміхнулась вслід сину, але різко смутилась, коли в кімнату зайшов чоловік.

-Вони стежать за нами, Ларисо. Крок за кроком і ми все більше не відчуватимемо безпеки. Я… Я душу вклав в «Опір», зробив усе, аби наш рух повністю знищив кдб, залишилось поставити крапку. Ось цей лист. Це те, що зруйнує партію та пекельних псів.

-Що у ньому, Федіре?!

-Інформація про структуру, про вразливі місця, про корупцію, про численні вбивства. Про ліс «Шейтинга»(1). Про всі злочини. Про всю слабкість союзу. Цей лист покаже іншому світу, що Комунізм помирає, і вони завдадуть удару. Швидкого та результативного удару…

-А що як ні, що як кдб вже все знає і вони чекають, аби прийти по нашу душу.

-А як ні, то буде повстання, як тільки Борис, та сука генсек, віддасть свій останній подих праотцям. Я вірю тільки в те, що Коршуна уб’ють, як ні, то буде багато крові, як і у них, так і у нас.

-Проте у них армія, ціле військо, полки, роти та батальйони, що ми зробимо проти них?

-Ми підірвемо логістику, ми знищимо місця їх адміністрацій, там де сидять голови цього зла, але якщо ми не вб’ємо Ігната, все марно…

-Чому, коханий?

-Він той, хто підняв кдб з колін. Просто уяви ситуацію, що коли я побіжу відправляти листа, про мій крок, як тільки я вийшов за двері, знатимуть усі у відділку. І ніхто не знає, крізь що вони дізнаються про все. Подеколи здається мені, що у стінах є вуха, що у телевізорі є вуха, що у глухих сусідів є вуха. Це стосується не тільки нашого міста чи країни. Його люди скрізь: і у на теплих берегах, і на холодних померлих лісах, і в адміністраціях інших країн. Найстрашніше, що серед західних президентів, одним із його радників може опинитись кдбіст, і тоді це буде тотальна поразка для світу. Світ побачить Комунізм. Лозунги: «Коммунизм вечный , Коммунизм будет жить с нами всегда», лунатимуть через програвачі скрізь, де тільки можливо. Моря почервоніють від крові, а дороги наповняться трупами. Це майбутнє, яке ми сьогодні хочемо перервати.

За стіною стояв Авдій, який чув все, про що говорили батьки. Страх. Він не хотів війни, він не хотів, щоб його рідні померли.

У парку, де крики з чортового колеса було чутно на все місто, Лариса гуляла разом із сином, поки Федір катався з донькою на поні. Спокій. Музиканти грали музику, що змушувала танцювати годинами людей, які попали випадково у пастку струн. На стіл із гучними звуками, ніби «бам», «бум, «клац», пенсіонери кидали фішки, з якими грали у доміно. Голосно сміялись та репетували, обзиваючи одне одного пердунами та нездарами, про програші партій. А по лівий бік від чортового колеса можна було бачити гарний фонтан, на якому уявні русалки танцювали танці, і так гарно, так естетично, що не можна було відірватися від цієї вистави. Народ дійсно сьогодні жив, забувавши з кожною своєю дією реалії минулого та небачені прояви майбутнього. Сьогодні їм можна пробачити те, що своїми сп’янілими думками, вони не прославляють Партію та КДБ, не кричавши при цьому на вулицях. Сьогодні Партія та КДБ для них померли, люди не відчувають кайдани на руках, які завтра сковуватимуть руки знову. Вдалечині були чути сигнали із автомобілів, що стоять у пробці, та шукають місце, щоб бодай десь протиснутись. На лавочках сиділи закохані та непристойно при всіх цілувалися. Сексу у Коммунізмі не було, але не було тільки на людях. Ось тут, поближче, було чути звуки пострілів із пневматичної гвинтівки, яка збивала банки у тирі. Радісний студент забрав іграшку – великого королівського пінгвіна та поніс своїй дівчині до фонтану. Радість та Спокій, ось що є, коли не відчуваєш на собі тисячу поглядів кдбістів. Але завтра… Завтра КДБ та партія воскреснусть, завтра радість потухне умить. Завтра Комунізм знову одіне маску та піде швидко забутим народом, бо суспільство пам’ятатиме тільки сказану та нав’язану брехню, яку робить партія, та забуде усі звірства,  усі смерті, усі переслідування, які робить КДБ.