Читати книгу - "Я виткав тебе з власного безсоння, Сніжний Василіск"

За наступні тижні виявляється, що до стартового набору його “принцеси” входить не лише регуляне оновлення квітів на моєму столі, постійні обійми та його рука на моєму стегні щоразу, як ми десь на людях і хтось сміє подивитись в мою сторону, а й ніжно витирати сльози з моїх щок, поки він нещадно врізається в моє горло на всю довжину, засипати мене компліментами й ніжностями впереміш з вульгарними принизливими іменами, стискаючи моє горло, змушуючи не зводити очей з власного відображення у дзеркалі навпроти його ліжка, поки він вколочується в мене ззаду. Це дійсно викликає залежність. Доводиться згадати уроки з алхімії і готувати загоювальні зілля від його укусів та інших слідів по всьому тілу, ну і, заразом, щоб підлатати отвори, які він так пристрастився нищити, і в чому мені не хотілося б його зупиняти. Не встиг я отямитись, як він змінив свою думку щодо вібраторів та низки інших іграшок з “це ж все для жінок, хіба ні?” на “вгадай, що я тобі  купив”, хоча я ледь не на колінах благав його нічого більше не приносити, бо мою шухлядку скоро розірве від усих цих сторонніх предметів. І не лише ту, що стоїть біля ліжка. Я думав, що це у мене в кімнаті можна знайти цікаві сторонні предмети дорослого призначення, але це просто квіточки у порівнянні з колекцією мотузок, ланцюжків і батогів, якими він вирішив похизуватися одного дня у перерві між заняттями. 

- Якщо твоя допитливість ще не випарувалася, - муркоче на вухо, обіймаючи ззаду, - ми приміряємо на тебе всі до єдиної штуки, що ти зараз бачиш. - Руки нетерпляче пробираються мені під кофту. - І я вже знаю, що хочу докупити. Впевнений, воно буде виглядати на тобі просто фантастично.     

- Впевнений, що варто витрачати на це гроші? Мені цікаво все це спробувати, але, може, спочатку те, що вже є, а потім подумаємо, чи треба щось іще?

- Не заважай мені тебе балувати. - Прикусує шкіру на задній стороні шиї.

- Так кортить вдягти на мене нашийник? - Усміхаюсь, підставляючи йому шию. - Як на хатнього улюбленця? 

- А ти хіба не мій улюбленець? - Протирається об мої сідниці. - Найслухняніша тваринка, яка у мене була. Цікавий до будь-яких безрозсудних ідей, які може породити наша хвора уява. 

- Навіть не знаю, комплімент це, чи приниження.

- З мого боку комплімент. - Його рука виринає з-під коміру моєї кофти і повзе до підборіддя, пальці проходяться по губам і два з них м’яко проштовхуються всередину крізь привідкриті вуста. - Але якщо приниження збуджує тебе сильніше — я не проти.

- Жапіжнимошь. - Змушую себе зауважити, перш ніж стане надто пізно. Тонка доріжка слини стікає по підборіддю. Забирає руку й розвертає мене до себе обличчям.

- Точно. Я ж не просто так сюди нас привів. - Коротко цілує мене в ніс і присідає біля тумбочки, перериває вміст і дістає маленьку запечатану коробочку. Широко всміхається, простягаючи її мені.

- Це ще що таке? Я ж просив нічого більше не купляти.

- Такого в тебе ще немає. Тобто, тепер є. І ми випробуємо його прямо зараз.

- Сіріусе, ти геть з глузду з’їхав. У мене лекція. - Верчу в руках коробочку з анальним вібратором на дистанційному керуванні. - Мені треба зусередитись і прочитати матеріал.

- Перевіримо твої професійні навички. - Розпечатує коробочку прямо у мене в руках. - Невеличка пригода наприкінці робочого дня, м?

- Знав би, що ти задумав, не прийшов би. 

- Будь ласка, сніжинко. - Цілує мене в чоло. - Зізнайся, тобі насправді самому цікаво, просто боїшся, що не витримаєш, так? 

- Я можу зрозуміти такі приколи десь у кафе чи на прогулянці, мусить заводити до чортиків. Але під час заняття? На мене буде витріщатися ціла аудиторія студентів, і боже збав мені хоч якось себе видати…

- То не видавай. Постарайся. Приклади зусиль.

- Я не знаю, чи вийде. Ризиковано. І хочеться, і колеться. 

- Будь ласка, любов моя, погоджуйся. - Покриває моє обличчя ніжними поцілунками. - Буде весело. 

Цікавість переважає здоровий глузд, і на початку лекції мені здається, що все буде добре, але коли я починаю писати на дошці, Сіріус вмикає кляту штуку, і від напруження у моїх пальцях ламається крейда. Беру новий шматочок і продовжую писати, намагаючись ігнорувати зростаючу напругу в джинсах. Добре, хоч не лляні штани. Поки студенти переписують табличку із дошки, всідаюся за стіл, кидаю погляд на задню парту, й мій погляд одразу перетинається з його. Всміхаючись наймилішою посмішкою, не зводячи з мене очей, підвищує потужність вібрації, і я мало не підстрибую на стулі. Щось друкує в телефоні, і мені приходить повідомлення: “Ти так відчайдушно тримаєшся. Але, судячи з обличчя, цього малувато”. Закочую очі, і пишу у відповідь: “Не смій”. Звісно, це його не зупиняє, і наступні декілька хвилин мені доводиться прикладати неабияких зусиль, щоб зберігати нейтральний вираз обличчя. Стискаю телефон в руках до побіління кісточок. Соваюсь на стільці, то припіднімаючись, то нахиляючись взад чи вперед, намагаючись уникати найприємніших кутів, і як тільки мені здається, що я починаю справлятися з викликом, він все ускладнює. “Бачив би ти своє личко”, пише мені. “Впевнений, що джинси мало не тріщать по швах”. Фиркаю і відправляю йому емодзі середнього пальця. Я ледве тримаюсь за останню ниточку самоволодіння, щоб не збожеволіти від збудження, а він ще й дражниться. Коли студенти залишають аудиторію, роняю голову на стіл і накриваю її руками. Чую, як Сіріус зачиняє двері зсередини й підходить до мене, ласкава рука лягає мені на плече.

- Як почуваєшся?

- На межі. - Бурчу собі під ніс. - Це суцільна тортура. В мене навіть разів зо два голос зривався. Ледь не спалився.

- Я чув. - Масажує мої плечі, голос задоволений. - Мені теж було нелегко дивитися, як ти звиваєшся на цьому стільці, кусаючи губи. Але, маю визнати, воно того вартувало. 

- Тепер треба якось дістатися дому. - Відкидаюсь назад на стільці, дивлюсь на нього вгору. - Не йти ж всю дорогу, прикриваючись блокнотом.