Читати книгу - "Вітіко"

— І до жорстокості, якої за давніх часів не знали навіть погани. Навколо нас, що зібрались отут, стоять руїни міста Лоді, міста, належного до тієї самої країни, що й Мілан, побратима Мілана, і вони зруйнували його. Ці сумні руїни дивляться в небо й волають про помсту і крають нам серце, — проказав єпископ Вюрцбурзький.

— І такі самі руїни Комо і багатьох церков та замків, і численних фортець, які були вірні імператору, і так само й Павія лежала б у руїнах, якби вони завоювали її! — крикнув проводир із Павії.

— Таж так, справді! — загукало багато голосів.

— Вони принесли тільки слова, — заговорив Генріх, герцог Австрійський, — і хочуть приманками збити нас з пантелику. Думаю, ми повинні йти на Мілан і вирішити в битві, як ми й прагнули.

— Так, як ми й прагнули і як буде тільки справедливо, — промовив архієпископ Майнцький.

— Навіщо ми пішли в похід і чого ми прагнемо? — протягнув Оттон, пфальцграф Баварський.

— Високий імператор відступить від своєї імперії, а ми відступимо від своїх країн, якщо дозволимо гаяти нас переговорами! — проказав ландграф Тюрінзький Людовік.

— До битви! — загукало чимало панів.

— А який буде її наслідок? — запитав імператор.

— Оголошення поза законом! — мовив архієпископ Майнцький.

— Оголошення поза законом! — мовив архієпископ Трірський.

— Оголошення поза законом! — мовив архієпископ Кельнський.

— Оголошення поза законом! — сказали герцоги, єпископи й князі.

Потім імператор звернувся до міланських посланців:

— Ви обрали війну проти мене, а не покору моїм словам, і змусили мене до походу в Італію. Ви поставили мені дуже бунтівливі вимоги, а потім підняли зброю проти мене. Пролито дуже багато крові, і, щоб вона пролилась не марно, треба закінчити вже почате. Ми будемо далі вести війну, яку ви почали, і придушимо бунт, у якому ви затялися. Отож за згодою князів і панів імперії я оголошую ваше місто поза законом.

Згідно зі звичаєм імператор кинув свій скіпетр на землю, а потім знову звернувся до посланців:

— Повідомте про це тим, хто послав вас, і скажіть їм, що ми будемо запроваджувати у вас закони миру, щоб він був тривким. А тепер ідіть.

Посланці вийшли.

Наступного дня, п’ятого серпня, військо сімома загонами пішло на Мілан. Перший загін вів Конрад, брат імператора, пфальцграф Рейнський. Другий загін вів Фрідріх, герцог Швабський, третій — Владислав, король Богемії, четвертий — Генріх, герцог Австрійський, п’ятий — імператор, шостий — Оттон, пфальцграф Баварський, сьомий — Фрідріх, архієпископ Кельнський.

Того дня Екберт, грав фон Пюттен, поїхав зі своїм почтом і п’ятьма сотнями вершників у бік Мілана. Місцевості він не знав, а коли почало сутеніти, з міста виїхало міланське військо, наздогнало його, розбило, і він утратив своє життя. Поховали його ченці абатства К’яравалле. Військо затужило за графом, бо він мав славу дуже шляхетного і сміливого чоловіка. Проте імператор видав указ, щоб не починали бою ні з яким загоном, хіба з наказу командира, і лише в тому разі, коли він буде змушений до бою.

Шостого дня місяця серпня військо підійшло до міста. На чолі йшов табірний розпорядник, далі йшли носії імператорського орла і музики з ріжками і литаврами, свистками і рогами, сурмами і сопілками грали похідний марш. Далі йшло саме військо, співаючи під музику. Позаду везли бойові знаряддя, їхали вози та ступали в’ючні коні з майном. За цим усім їхав ще обоз.

Міланці стояли на мурах міста і приглядались до війська.

Коли військо стало перед містом, очі всіх воїнів прикипіли до нього. Кожен бачив, що місто дуже велике і має дуже міцні укріплення.

Імператор наказав стати табором перед містом і оточити табір валами, ровами і загородами. Воїни і всі люди, хто був із військом, одразу заходилися працювати. Вороги в місті дивилися на цей початок, але не заважали.

Того самого дня місто оточили сімома великими таборами.

Імператор отаборився навколо церкви Всіх Святих майже на схід від міста. Владислав із братом Дипольдом і єпископом Даниїлом поставив свої намети в північно-східному напрямі в монастирі Святого Діонісія й навколо нього. Трохи далі від короля в західному напрямі стояли намети Конрада, пфальцграфа Рейнського, і Фрідріха, герцога Швабського. Вони стали таборами поряд, бо були родичами. На південь від імператора стояли інші князі. Архієпископ Кельнський стояв коло церкви Святого Цельсія в південно-західному напрямі від міста. Далі на захід розташувалися воїни, які корилися наказам герцога Швабського, маркграфа Монтферратського, і люди з Верони, Брешії і Мантуї. Поряд із ними були ще воїни з Віченци, Павії, Кремони, Комо та інших міст.

Вітіко розмістив своїх людей у виділеній йому частині богемського табору, збудувавши власний табір. Ватажки мали перебувати в своїх загонах і підтримувати зв’язок між собою та з Вітіко. Вершники стояли праворуч від піших. А ще далі праворуч стояли інші