Читати книгу - "Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін"

моя вілла! невідкладно! потрібна вишукана назва, чи не так? «Кубло»! виклик небу!.. Бог — це не сумно!.. Тому ні миті! А я тягну, перебираю!.. А вік своє бере… Я знов програв!.. Халепа, вілли вже нема! лиш кухоль пива, і це все! Мисливська здобич — не самі чоловіки!.. А Час гризе!.. Крім коли ти ще зовсім немовля! часом, зізнаюсь, сум ранить жалом… моя бідненька Арлетта без даху над головою вся тремтить, і ніхто не хоче прихистити!.. у місті, де більш мільйона душ!.. Кажу вам!.. на ній прокляття, на мені прокляття!.. Ледве знайшла комірчину в мансарді, де була майстерня паспарту… там холод крижаний… Тепер мені кортить у стіну головою!.. Бабах!.. не так, як отой тхір!.. не схиблю!.. Тхір кидається з усього розгону! аж стіна здригається, подряпав голову, йде кров, але кидається не від усього серця!.. якби від усього серця, то вже б розбив напевно!.. я ж лікар, поміркуйте, я ж то знаю!.. коли б я взявся за це діло, я б удруге стіну не стрясав! Один стрибок! і лусь! я знаю спосіб розколоти череп! Привіт, друзяко! Є герої! є хто-зна хто!Таких, як я, за мить в руках держати зброю Навчають гордощі і справедливий гнів[112].

Горлаю це йому!.. Та балданцю все до дупи! Не розуміти інших мов — це інша річ, ніж стінка!.. Побачимось у лазареті… Я все йому скажу!.. Він дзявкає? Я вмію гірше!.. Для таких перців стаття 75!.. Ото борня!.. Стаття зрадників!.. Мені її зачитували в судовій канцелярії, а ще перелік моїх зрад, підкреслених червоним олівцем… І скільки ж здав я міст! флотилій! генералів! батальйонів!.. Тулонський порт!.. Па-де-Кале і частково Пюї-де-Дом!.. везли мене в кайданках через усю столицю Балтавії! площі широченні! вулиці довжелезні! а який натовп! у заґратованому шарабані на замку щонайменше п'ять чи десять разів! вислухати звинувачення… Це справді надзвичайно — все, що я скоїв… продав газети ворогу!.. сто п'ятдесят!.. сто двадцять!.. вже не пам'ятаю!.. і видавництво «Деноель»!.. убив Робера[113] і пані Терезу-адміралку, управительку, лукаву фею кварталу Інвалідів[114]… Ох, після третього, четвертого провозу я вже не знав, де чорне, а де біле, де автомати, де букети квітів! усіх кольорів! туті-фруті!.. безформність вас бере… «Що той сказав?.. Що я сказав?»… ви лиш набряклий шмат докорів! що розбухає! чиї докори?.. чого докори?.. ви вже не розумієте… вам не відомо!.. «Що той сказав?.. Що я сказав?» На табуреті в казематі чи в заґратованому шарабані, в облозі докорів ні про що… «Що той сказав?.. Що я сказав?» це фатум, усе закрутилося по-слов'янському, це слов'янський процес[115]… От візьміть мене, от я, млявий і затурканий, зі склеєною дупою, я б уже повісився з докорів ні про що!.. а ще той у віконці, Ортензія! шпетить мене від імені Людовіка XIV!.. це нестерпні ситуації!.. Коли вони вбивають у одинадцятій-дванадцятій, мені неначе стає легше… у «спеціальних» камерах, я вам уже казав… ото справді останні передсмертні крики!.. але сирени і сичі, і шум у вухах… і сідниці, що відпадають по шматочку, біфштексом, зелена шкіра… на що це схоже?.. а неврома правої руки?.. і очі кровоточать… чи це кінець всьому?.. Вони схопили Арлетту… «Мерщій, за ґрати! зрадникова шльондра!»

На що вони наважились!.. неймовірно! Янгол!.. Янгол!.. і вся їхня поліція! Хай зізнається!..

Що? Що? У чому зізнаватися?

— Не знаєте?.. А лінія Мажино?.. А Пюї-де-Дом?.. А Тулонський порт?..

Вони міняють одне одного, вона в кайданках.

— Ваш чоловік таке сказав! і написав!… ваш чоловік хіба підпільно аборти не робив?.. він педераст?.. він сутенер?..

Хай признається!

— Що? Що? Не знаєте?.. Він виказав усі плани!

— Плани чого?

А інший, ще кмітливіший:

— Він виказував французів! Підписуйте! Підписуйте! Він висадив у повітря дамбу!

— Яку ще дамбу?

— Де Казино! В Дінарі! У Сен-Мало! Ви були в Дінарі? Заперечуєте? Заперечуєте?

Беруть на виснаження, вона вже нічого не тямить.

— Так! Так! Так!

От, а ми ж казали!

— А ці шприци? шприци? Ви заперечуєте? Заперечуєте?

Усе розкладають на підлозі… всю мою лікарську валізку!

Просто театр!

— А морфій? А кокаїн?

У них вираз переможців.

Звичайно, був у мене морфій! і беладона, і все інше! і зонди! і скальпелі! А з чим би я практикував у Бларингемі, йолопи?

На щастя, Арлетта — то сама розсудливість! Ні марення, ні істерії, ніколи!.. Гармонійна від природи, танцівниця душею й тілом, вся з благородства! Вона б померла двадцять разів, ніж почуття свої зібгати… Людина класицизму… У неї героїзм, як танець, і елегантність, і люб'язність… Найвища витримка… Ні недоладності, ні сумніву під звуки свого серця…

Вони від неї нічого й не домоглися, ті лиходії!

Коли переконалися після двадцяти допитів і десятьох місяців тюрми в одиночці, що я не продавав ні Альп, ні Ейфелевої вежі, ні пагорба Сен-Валер'єн, не вбивав дітей, не виробляв, ні чхального газу: «На вулицю! гукнули вони їй, дівулю! Ідіть і хоч повісьтесь!»

Уявіть собі мої переживання!.. Що робиться! Що їй робити?.. ніхто не розмовляє, не запрошує… одна в усьому світі, от і все… у всьому світі!.. а я за ґратами!.. На ній прокляття!.. Як і на мені!.. законний чоловік… у мерії 16-го району, зі свідками і все таке!.. а я мріяв про оперету! скажіть-но! все погано!.. Ледве знайшла кімнатку у мансарді… У Бебера кашель, у неї кашель… чекає вівторка, дня побачень… приходить із Бебером… сім хвилин… Бебер у сумці… Він не повинен і поворушитись!.. повна нерухомість… сторожа назирці… і потім, заборона говорити по-французькому, тобто мені й Арлетті!.. тільки англійською!.. французькою не можна!.. Ми по-англійському?.. Та вона від народження француженка-француженка-француженка, народжена на вулиці Сен-Луї-ан-л'Іль!.. я на Рамп-дю-Пон, 11 у Курбевуа!.. Бебер у «Самарітені»! примушувати нас до англійської!.. мене жахають іноземні мови!.. нещирі й калічні шварготіння!.. Тотальне приниження! Нас, уродженців Паризької округи, як нікого!..

Монмартр, нехай!.. але англійська мова!.. По-перше, Арлетта не говорить англійською!.. ну, може, два-три слова…