Читати книгу - "Гепард, Джузеппе Томазі ді Лампедуза"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Його велетенська п’ятірня легенько торкнулася маленької голівки дружини. Княгиня схлипнула, але тут же ковтнула води — і її гнів змінився на смуток. Дон Фабріціо зраділо подумав, що йому не доведеться вставати з теплого ліжка і босоніж бігти через кімнату по холодній підлозі. Щоб остаточно вгамувати Стеллу, він вирішив прикинутись роздратованим:
— А взагалі в моєму домі, в моїй спальні, в моєму ліжку я не бажаю чути жодних криків. Я не бажаю чути «ти повинен, ти не повинен!» Це я вирішую сам і, до речі, вирішив раніше, ніж ти собі можеш уявити. І годі вже про це говорити!
Останні слова цей ворог «криків у власному домі» прогорлав так голосно, як тільки міг. Забувши, що він сидить у ліжку, а не за столом, князь щосили вдарив кулаком собі по коліну і від раптового болю відразу ж заспокоївся.
Перелякана княгиня тихо скиглила, немов винувата болонка, якій вичитує хазяїн.
— А зараз треба спати. Завтра я йду на полювання і повинен рано встати. Годі! Що вирішено, то вирішено. На добраніч, Стеллочко.
Він поцілував жінку спочатку в чоло, на знак примирення, потім у губи, на знак любові. Знову ліг і відвернувся до стіни. На тлі блакитних шовкових шпалер тінь від його тіла скидалась на контури гірського пасма на фоні ясно-синього неба.
Стелла лягла поруч, і її праве коліно легенько торкалося лівої ноги князя. Вона була цілком утішена і навіть горда від думки, що у неї такий рішучий, такий вольовий чоловік. Яке їй діло до того, що буде з Танкредом… та й навіть з Кончеттою?..
Це балансування на туго натягнутій мотузці миттю припинялось і забувалось разом з усіма тяжкими думками, тільки-но князь знову вдихав одвічні пахощі поля, якщо можна так назвати ті дикі, незаймані місця, де він так часто полював. Під словом «поле» мають на увазі землю, перетворену працею, а порослі чагарником схили горбів були в такому ж стані духмяного первісного хаосу, в якому їх заставали ще фінікійці, дорійці чи іонійці, висаджуючись на Сицилії, цій Америці античності. Дон Фабріціо і Тумео підіймались, опускались, зривались і дряпались об гострі колючки так само, як Архедами та Філострати двадцять п’ять сторіч тому. Перед очима в них розстилався той самий краєвид, від такого ж липкого поту мокрів їхній одяг, той самий морський вітер, байдужий і невтомний, колихав мирти й зарослі дроку та розносив запах чебрецю. Несподівані сторожкі зупинки собак, їх патетична напруженість у вичікуванні здобичі немов відтворювали ті дні, коли перед полюванням мисливці молились Артеміді. Зведене до своїх основних елементів, змивши з обличчя рум’яна турбот, життя знову ставало стерпним.
Цього ранку, ще не добігши до верхівки горба, Арґуто й Терезіна почали ритуальний танець собак, які зачули дичину: вони раптом стали повзати, застигати, обережно підіймати лапи, приглушено гавкати. А ще за кілька хвилин якась невеличка рудувата істотка вискочила з високої трави, два майже одночасні постріли поклали кінець мовчазному чеканню, і Арґуто приніс до ніг князя смертельно поранене звірятко. То був дикий кролик; захисний глинястий колір шерсті не зміг врятувати його. Безжальні шротини пошматували йому голову й груди. Двоє великих чорних очей, на які вже набігала синювата полуда, без ніякого докору втупилися в дона Фабріціо і немов чекали від нього пояснень, сповнившись болем та подивом і протестуючи проти цілого світового устрою. Довгі оксамитні вуха були вже холодні, пружні лапки ритмічно згинались і немов ще намагались бігти: тваринка, як і безліч людей, навіть конаючи, чекала ще чуда, сподівалась врятуватися, хоч для неї все вже скінчилось. У ту мить, коли ніжні пальці князя торкнулися мордочки кролика, бідолашне звірятко востаннє здригнулося і застигло. Дон Фабріціо та дон Чіччо могли сказати, що немарно ходили на полювання. Князь навіть міг похвалитися, крім втіхи від убивства, ще й підбадьорливою насолодою від співчуття.
Коли мисливці дістались на верхів’я гори, порослої тамариском та корковим дубом, перед ними знову відкрилося справжнє обличчя Сицилії. Порівняно з такими краєвидами барочні міста з їх підстриженими апельсиновими гаями виглядають недоладними декораціями. Безплідна горбиста рівнина простягалась у неозору далечінь, один пагорб налізав на другий безладно і нерозсудливо, так що розум не міг уловити їх рисунок, що виник у хвилину безумства, яке охопило Творця; немов бурхливе море, що скам’яніло в ту мить, коли зміна вітру звела хвилі з розуму. Доннафуґата, зіщулившись, причаїлась у безіменній улоговині; ніде не видно було ні душі, і, коли б не кілька ріденьких виноградників, можна було б подумати, що навкруги мертва пустеля. А там, далеко, ген-ген за горбами, мріло темно-синє море, що здавалось ще більш скам’янілим та безплідним, ніж земля. Легенький вітерець повівав над краєм, розносячи всюди гіркий запах кізяків, падлини і шавлії, недбало змітав, знищував, знову сполучав усе, що траплялось на його шляху: в одному місці він висушував краплини крові — останній слід, що залишився від кролика; в іншому — розвівав чуприну Ґарібальді; а ще далі — запорошував очі неаполітанським солдатам, які квапливо укріплювали бастіони Ґаети, сповнені такої ж ілюзорної надії на порятунок, як і підстрелена дичина, що поривається втекти.
Дійшовши до коркового дуба, князь та органіст сіли відпочити в його ріденькій тіні; пили тепле вино із дерев’яних фляг, підживлялися смаженим курчам, яке дон Фабріціо вийняв із свого ягдташа, заїдали його чудовими, вкритими борошном муфолетті[94], що їх приносив дон Чіччо. Вони ласували солодким інсолья — виноградом, таким же непривабливим на вигляд, як приємним на смак. Кількох шматків хліба вистачило, аби вдовольнити апетит зголоднілих собак, що стояли перед мисливцями із спокійною впевненістю судових виконавців, які прийшли вимагати сплати боргу. Потім, розморені спекою, дон Фабріціо та дон Чіччо лягли на землю і поринули у мрійну дрімоту.
Хоча рушничні постріли і вбили дикого кролика, хоча нарізні гармати Чальдіні[95] і сіяли паніку серед бурбонських солдатів, а полуденна спека навівала сон на
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гепард, Джузеппе Томазі ді Лампедуза», після закриття браузера.