Читати книгу - "Поруч у темряві , Кері Ло"

— Вам потрібно ще раз випити ліки, — пояснила я, допомагаючи йому підвестися.

Матвій сів, тримаючись за голову, і мовчки простягнув руку, беручи пігулку з моїх пальців. Потім я подала йому склянку води, яку він жадібно випив, і знову ліг, важко зітхнувши.

— Дякую, Аріно, — тихо сказав він, закриваючи очі.

— Немає за що, — м’яко відповіла я, підбираючи ковдру, щоб укрити його.

Провівши ще кілька хвилин у спальні, я повернулася на кухню. Однак думки про нього не залишали мене. Як людина, яка звикла бути такою впевненою та непохитною, могла виявитися настільки беззахисною перед звичайною застудою? 

Я вирішила не залишати його надовго. Набравши в миску суп, я повернулася до кімнати, але він уже знову заснув. Його дихання стало трохи рівнішим, але обличчя все ще здавалося змученим. Я залишила миску на тумбочці та сіла на краєчок ліжка.

Знову приклала руку до його чола, перевіряючи температуру. Він був гарячий, але, здається, трохи менше, ніж раніше. Коли я спробувала прибрати руку, Матвій несподівано накрив її своєю.

— Така холодна… Потримай ще трохи, — прошепотів він, не відкриваючи очей.

Його слова та дотик, мене збентежили, але я не наважилася суперечити. Залишила руку на його чолі, відчуваючи, як його дихання поступово заспокоюється. Спочатку він тримав мою руку, але, коли знову заснув, його пальці розслабилися.

Через деякий час сидіти стало незручно, тому я лягла на бік, змінюючи руку. Спочатку планувала просто трохи перепочити, але тепло кімнати, тиша й відчуття втоми зробили своє. І я навіть не помітила, як поринула у темряву.

Любі, розділ буде завтра, як завжди о 7:00

Бережіть себе та своїх близьких 🤍