BooksUkraine.com » Наука, Освіта » Iсторичнi есе. Том 2 📚 - Українською

Читати книгу - "Iсторичнi есе. Том 2"

137
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Iсторичнi есе. Том 2" автора Іван Лисяк-Рудницький. Жанр книги: Наука, Освіта. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 28 29 30 ... 200
Перейти на сторінку:
того як це стане можливим у практичній сфері й урешті буде закріплене інституціонально, згадане зближення має спочатку відбутися на інтелектуальному рівні. Кроком у цьому напрямі було б плекання широкого погляду на історію, що охоплював би всі аспекти нашого минулого, навіть ті, які свого часу вважалися несумісними. Потрібний такий спосіб мислення, який дає змогу мати в Лондоні одночасно пам’ятники Карлові I й Оліверові Кромвелю. Така постава не означає, що не можна критикувати окремих осіб, угруповання чи ідеї або ставати на якусь із двох протилежних сучасних позицій. Але вона вимагає всеохопного підходу, при якому минулі й сучасні духовні та матеріальні досягнення нації розглядаються як спільне надбання, а не як заслуга якоїсь однієї фракції. І, навпаки, це також передбачає готовність узяти на себе частку моральної відповідальності за помилки і хиби своєї нації, навіть якщо їх припустилися окремі групи або особи.

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ СВІТОГЛЯД ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА У СВІТЛІ ЙОГО ПУБЛІЦИСТИЧНИХ ПИСАНЬ{22}

Нема сумніву, що Володимир Кирилович Винниченко був однією з найталановитіших і найкольоритніших постатей в українській історії першої половини XX століття. І як письменник (белетрист і драматург), і як політик він вибився на одне з провідних місць. Вистане згадати, що Винниченко був перший український письменник, який утримувався виключно з літературних заробітків, і перший, який здобув міжнародне визнання за життя. Як політик він, як знаємо, зіграв одну з провідних ролей в українській революції. В 1917-ому він очолив перший український уряд, Генеральний Секретаріят Центральної Ради, а рік пізніше як голова Директорії Української Народної Республіки протягом кількох місяців був головою держави.

Проте, поряд з цими тріюмфами Винниченко зазнав теж велетенських поразок. Його міжнародні літературні успіхи не були тривалими, і його п’єси не втрималися на світових сценах. Навіть його українська літературна слава померкла з часом до тієї міри, що недавно його названо (правда, зі знаком запитання) “забутим письменником”[79]. Також політична діяльність Винниченка зустрічала з різних боків сувору критику, а то й безоглядний осуд. В УРСР його офіційно кваліфікують як “контрреволюціонера” й “буржуазного націоналіста”. У позарадянському українському світі Винниченко став за міжвоєнної доби одіозною постаттю й опинився в майже повній ізоляції. Тільки в останні роки життя, після другої світової війни, Винниченко знайшов наново зрозуміння та прихильний відгук серед лівих кіл нової наддніпрянської еміґрації.

Життєвий доробок Винниченка не вичерпується красним письменством і політичною чинністю. Уже в пізньому віці він захопився малярством, яке стало його улюбленим гоббі. Згідно з оцінкою Святослава Гординського{23}, “Винниченко, хоч нічим оригінальним не виявився, - маляр далеко не аматорської міри”[80]. Тут мимоволі на думку спадає Вінстон Черчіль - Винниченків соціяльний і світоглядовий антипод. Обидва знаходили в малярстві певну форму творчого відпруження.

Буйний, різнобічний талант Винниченка, - якого через цю всесторонність можна назвати “ренесансовою людиною”, - проявився ще в одній царині, а саме в політично-світоглядових і публіцистичних писаннях. Він залишив по собі багато статтей, низку брошур і дві великі праці, “Відродження нації” та “Конкордизм”. Ця публіцистична спадщина не притягнула досі уваги дослідників. Публіцистичні писання Винниченка сьогодні тяжко доступні, за винятком широкого історично-мемуарного трактату, чи пак памфлету, “Відродження нації”, що був надрукований у 1920 р.{24} великим накладом (15.000 примірників)[81].

Скажу відразу: я не вважаю, що писання Винниченка мають самостійну науково-теоретичну вартість. З цього погляду він не витримує порівняння з такими мислителями (щоб говорити тільки про українських), як Драгоманов і Липинський. Проте політичні твори Винниченка цікаві й заслуговують на увагу. Вони віддзеркалюють його світогляд і є важливим джерелом для вивчення його інтелектуальної біографії. А поскільки його погляди та концепції були не тільки його власні, індивідуальні, але також менше чи більше типові для певної впливової течії в українській політичній думці революційної доби, - Винниченкові публіцистичні твори допомагають розуміти цей переломовий період у новітній історії України. Крім цього, вони багаті на фактичні інформації, бистрі спостереження та інтересні, хоч часто суперечливі коментарі про особи й події. З уваги на безперечну документальну вартість цих статтей і брошур варто було б тепер видати бодай їх добірку окремою книжкою. Також доводиться бажати, щоб був опублікований філософсько-політичний трактат “Конкордизм”, що все ще залишається в рукописі.{25} Винниченко вклав багато часу і зусиль у цю роботу, і вона становить немов його ідейний заповіт.

Рамки цієї статті не дають можливости розглянути публіцистичну спадщину Винниченка в повноті. Тому нам доведеться зосередитися переважно на одній проблемі: Винниченковій інтерпретації українських Визвольних Змагань та його власної участи в них. Цій темі присвячене “Відродження нації”, написане протягом півроку, між липнем 1919 і січнем 1920, коли Винниченко, вийшовши зі складу Директорії, опинився на вигнанні в Австрії. Можна лише дивуватися енергії людини, яка на гарячих слідах подій поспішилася відразу закріпити для себе самої й інших досвід щойно пережитого та вивести з цього певні програмові висновки. Коли Винниченко працював над “Відродженням нації”, українська революція ще тривала, й він не вважав своєї активної політичної ролі в ній за скінчену. Він хотів не тільки дати апологію своєї революційної й державницької діяльности за минулих півтретя року, але рівночасно теж готував ґрунт для чергової політичної акції: свого повороту на Україну під радянською владою та своєї власної майбутньої співпраці з цією владою. Ці розрахунки напевне вплинули на багато формулювань у “Відродженні нації”. Проте, було б помилкою Винниченкову концепцію історії української революції зводити до таких опортуністичних мотивів. Хоч він згодом пройшов світоглядову еволюцію, але його розуміння української революції залишилося незмінним. Основні тези “Відродження нації” повторені в публіцистичних писаннях Винниченка з останніх років його життя.

Винниченко бачив історичну спрямованість української революції у змаганні селянсько-робітничих мас до “всебічного визволення”. А головна трагедія української революції, на його думку, полягала в тому, що “Центральній Раді не вистачило ні розуміння моменту, ні одностайности, ні рішучости стати в авангарді оцих самих мас, виступити виразницею їхніх не тільки національних, але й соціяльно-економічних інтересів”[82]. Через цю однобічність Центральної Ради, занедбання нею соціяльного моменту, українські маси не дали їй у рішальну хвилину своєї підтримки. Подібні помилки, каже Винниченко, зробила теж і Директорія.

Свою власну суспільно-політичну позицію Винниченко характеризував так: “Отже, та течія, до якої я належу з перших кроків моєї громадської свідомости [...] є течія всебічного визволення (соціяльного, національного, політичного, морального, культурного і т. д.), а так само визволення цілковитого й рішучого, що переважно має назву революційного”

1 ... 28 29 30 ... 200
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Iсторичнi есе. Том 2», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Iсторичнi есе. Том 2"