Читати книгу - "Бійцівський клуб"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Або ж я міг зателефонувати, скажімо, до відділу контролю якості Міністерства транспорту. Перед тим як піти у виробництво, кріплення переднього сидіння жодного разу не випробовувалися на міцність під час зіткнення.
Мерці в землі є всюди, треба тільки знати, де копати.
Доброго ранку, кажу я.
Він відповідає:
— Доброго.
Коло мого ліктя ще один секретний і важливий документ, призначений тільки для моїх очей. Тайлер схотів, щоб я роздрукував його й розмножив. Тиждень тому Тайлер міряв кроками підвал будинку, який він винаймає на Паперовій вулиці. Вийшло шістдесят п’ять Тайлерових ступень у довжину й сорок у ширину. Розмірковуючи вголос, Тайлер запитав мене:
— Скільки буде шість помножити на сім?
Сорок два.
— А сорок два на три?
Сто двадцять шість.
Тайлер дав мені писаний рукою перелік речей і сказав роздрукувати його й зробити сімдесят дві копії.
Навіщо так багато?
— Тому що, — сказав Тайлер, — саме стільки людей може спати в цьому підвалі, якщо ми розмістимо їх на триповерхових армійських ліжках.
Я спитав, а що робити з їхніми речами.
Тайлер сказав:
— Вони не матимуть нічого, крім того, що є в цьому переліку. Це все має вміститися під матрацом.
На аркуші, що його начальник знайшов у копіювальному апараті, лічильник якого досі виставлено на сімдесят дві копії, написано:
«Наявність зазначених речей не гарантує допуску до тренувань, але жодну особу не буде прийнято без перелічених речей і рівно п’ятисот доларів готівкою для витрат на власний похорон».
Спалити в крематорії труп якогось бідака коштує щонайменше триста доларів, розповів мені Тайлер, а ціни ростуть. Не маєш таких грошей — твоє тіло після смерті піде на досліди студентам-патологоанатомам.
Гроші треба носити в черевику, щоб, якщо курсанта вб’ють, смерть його не стала тягарем для проекту «Руїна».
Окрім того, кандидат має прибути з такими речами.
Дві чорні сорочки.
Дві пари чорних штанів.
Одна пара чорних черевиків на товстій підошві.
Дві пари чорних шкарпеток і дві пари простого спіднього.
Одна чорна тепла куртка.
Це враховуючи одяг, який на курсантові.
Один білий рушник.
Один армійський легкий похідний матрац.
Одна біла пластикова миска.
Я беру зі столу оригінал списку й кажу своєму начальникові, що досі стоїть коло мене, «дякую». Начальник повертається до свого кабінету, а я беруся до роботи — розкладати в комп’ютері пасьянс.
Після роботи я віддаю копії Тайлерові. Дні минають один за одним. Я йду на роботу.
Повертаюся додому.
Йду на роботу.
Повертаюся додому, а на ґанку стоїть хлопчина. Він стоїть коло дверей і тримає коричневий паперовий пакет із чорною сорочкою і чорними штанами на заміну, інші три речі: білий рушник, армійський матрац і пластикову миску — повішено на поруччя. Ми з Тайлером спостерігаємо за хлопцем із вікна горішнього поверху, і Тайлер каже мені спровадити його геть.
— Він занадто молодий, — каже Тайлер.
Хлопчина, що стоїть на ґанку, — це той Ангеликий, якого я намагався знищити того вечора, коли Тайлер вигадав проект «Руїна». Навіть із підбитими очима, коротко, по-армійському підстриженим світлявим волоссям, його насуплене личко без зморщок і шрамів лишається вродливим. Був би він у платтячку, з усмішкою на вустах — від дівчинки не відрізниш. Ангеликий у чорних черевиках, чорній сорочці й чорних штанах лише стоїть собі, виструнчившись, обличчям до дверей і дивиться на пощерблену деревину перед собою.
— Позбудься його, — мовить до мене Тайлер. — Він занадто молодий.
Я питаю, скільки років треба мати, щоб не бути занадто молодим.
— Не важить, — каже Тайлер. — Якщо кандидат молодий, ми кажемо йому, що він занадто молодий. Якщо він гладкий, він занадто гладкий. Якщо старий — занадто старий. Худий — занадто худий. Білий — занадто білий. Чорний — занадто чорний.
Саме так уже силу-силенну років у буддистських монастирях випробовують кандидатів, каже Тайлер. Кандидатові кажуть забиратися геть, та якщо його бажання настільки сильне, що він протягом трьох днів чекатиме коло входу, просто неба, без їжі чи доброго слова, тоді й тільки тоді може він увійти й розпочати навчання.
Отож я кажу Ангеликому, що він занадто молодий, але коли настає час обідати, він іще й досі тут. Після обіду я йду і лупцюю Ангеликого мітлою, а пакунок із його речами викидаю на вулицю. Тайлер спостерігає згори, як я держаком мітли вгріваю хлопчину по вуху, а коли той так і лишається стояти на місці, пожбурюю ногою його речі в канаву й гримаю на нього.
Іди геть, кричу я. Ти що, глухий? Ти занадто молодий. Тобі нічого не вдасться, кричу я. Приходь за кілька років, і тоді подивимось. А зараз забирайся геть. Просто забирайся геть із мого ґанку.
Наступного дня хлопець і досі тут. До нього виходить Тайлер:
— Мені шкода.
Тайлер каже, йому шкода, що він розповів хлопцеві про тренування, але той справді занадто молодий і чи не був би він такий ласкавий просто піти геть.
Добрий поліцейський, злий поліцейський.
Я знову гримаю на бідолаху. Пізніше, за шість годин, виходить Тайлер і каже, що йому шкода, але ні. Хлопець мусить піти. Тайлер каже, він викличе поліцію, якщо хлопець не забереться геть.
Хлопець лишається.
Його одяг далі лежить у канаві. Подертим паперовим пакетом бавиться вітер.
А хлопець лишається.
Третього дня коло дверей стоїть іще один кандидат. Ангеликий досі тут. Тайлер виходить до нього і просто говорить:
— Заходь. Забери речі з канави й заходь.
Новому хлопцеві Тайлер каже, що йому шкода, але сталася помилка. Цей новий хлопчина занадто старий, щоб тренуватися тут, і чи не був би він такий ласкавий піти геть.
Щодня я йду на роботу. Щодня повертаюся додому, і щодня коло дверей чекають один-два кандидати. Вони не відповідають на мій погляд. Я зачиняю двері й лишаю їх стояти на ґанку. Так триває якийсь час. Інколи кандидати йдуть геть, але переважно вони витримують до третього дня, аж доки не заповнюється більшість із сімдесяти двох спальних місць на триповерхових ліжках, які ми з Тайлером придбали й поставили в підвалі.
Одного дня Тайлер дає мені п’ятсот доларів готівкою і каже тримати їх завжди у своєму черевикові. Гроші на мій похорон. Це ще одна давня штука, яку Тайлер узяв від буддистських монахів.
Тепер, коли я приходжу з роботи, у домі повно незнайомців, набраних Тайлером. Усі щось роблять. Цілий перший поверх перетворено
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бійцівський клуб», після закриття браузера.