Читати книгу - "Коли сонце було богом"

руїн міста Лагаша знайдено три кам’яні конуси, а також плиту, на яких Урукагіна велів викарбувати для нащадків історію своїх реформ. Він описує той плачевний стан, у якому було місто, розповідає про здирство збирачів податків, свавілля й ненаситність жерців, про занадто велику плату, яку вони брали за релігійні послуги, про утиск та беззаконня можновладців. Потім гордо заявляє, що знищив той надужиток, так що «сиротам і вдовам багач не чинив уже кривди».

З написів випливає, що вістря революції не було скероване проти суспільного ладу міста-держави. Урукагіна не мав наміру знищити рабство чи класову нерівність. Він намагався тільки усунути найбільший надужиток і втихомирити сваволю панівних класів.

Час його керування був для Лагаша новим періодом розквіту й добробуту. Урукагіна повідомляє, що він спорудив ряд нових будівель і розширив систему зрошувальних каналів. Трудящий народ відчув деяке полегшення свого становища й величав його як свого визволителя.

Проте влада Урукагіни тривала тільки п’ять років. Ліберальні реформи викликали серед володарів решти шумерських міст глибоке занепокоєння. Їхні інтриги, а також підбурювання з боку вигнаних жерців призвели до того, що цар міста-держави Уми-Лугальзагісі напав зненацька на Лагаш і зруйнував його. Що сталося з Урукагіною, ми не знаємо. Напевне, Лугальзагісі взяв його в неволю і вбив. До наших днів збереглася хвилююча жалоба, схожа на ремствування Єремії[23]; вона оплакує долю нещасного міста, від якого лишилося тільки димне згарище.

Проте інтрига можновладців та жерців виявилася згубною й для них самих. Завойовник Лагаша, підбадьорений легкою перемогою, підкорив собі по черзі решту міст-держав і створив із них міцну шумерську. державу з столицею в місті Урук.

З ростом приватних володінь зростав і попит на рабів, які обробляли б землю. Не маючи можливості знайти їх усередині країни, великі землевласники організовували воєнні походи на сусідів, де могли загарбати не тільки свіжі загони бранців, але й додаткові орні землі та джерела води зрошувати поля.

Тому вже на світанку своєї історії шумери провадили безперервні війни. Шумерські племена мали спільну мову, спільну культуру, але політично вони були поділені на окремі міста-держави. Правили там невеликі групи рабовласників, які прагнули за рахунок інших міст множити свої власні багатства.

Вся шумерська історія — це безперервні братовбивчі війни, у яких гегемонію завойовувало то одне, то інше місто. Це були міста-держави Лагаш, Агаде, Урук, Ур, Ісіні й Ларса. Потім на західному рубежі діумерської території з’явився видатний вождь семітських племен Саргон І (2360–2305 рр. до нашої ери). Він не тільки завоював весь Шумер, але й поширив своє панування на схід, далеко за Персидську затоку, й на захід аж йо Середземного моря. Саргон оголосив себе царем Шумеру й Аккаду. Він поклав край періоду незалежних шумерських міст, але в його імперії шумерська мова й культура не тільки не були знищені, а навпаки — розквітли ще буйніше, поглинувши і культуру звитяжних аккадців.

Шумеро-аккадська держава існувала тільки два століття. Розбили її войовничі гірські племена еламітів, а згодом на тих руїнах заснував могутню вавілонську імперію видатний завойовник і законодавець Хаммурапі (1800 рр. до нашої ери). Років через 550 у Месопотамії виникає нова велика держава ассіріян, а згодом, у 626–538 роках до нашої ери — Ново-Вавілонія. Потім Месопотамію завойовує персидський цар Кір. Нарешті з’являється один з найбільших в історії людства завойовників Олександр Македонський і підкоряє весь Близький Схід.

Держави аккадців, вавілонян, ассіріян та халдеїв і до певної міри навіть персів та греків були безпосередні спадкоємці культури шумерів. Роль шумерів у цих імперіях дуже скидається на роль римлян і римської культури в історії європейських країн[24]. Протягом майже трьох тисячоліть шумерська мова, так само, як мова латинська, не тільки не вмерла, а навпаки — й далі розвивалася, хоча шумери уже давно не існували.

Спочатку шумерською мовою розмовляло багато людей поряд з своєю рідною мовою. Згодом вона стала тільки» мовою жерців і поетів. Це була мова богослужінь, храми благоговійно берегли її і в школах, які готували писарів, рахівників, суддів, лікарів, учителів та астрономів. Надписи на кам’яних плитах і цоколях протягом століть теж робили шумерською мовою, або ж і шумерською й вавілонською.

Археологічні відкриття в Урі та інших шумерських містах докорінно змінили погляд на походження нашої культури. На початку XIX століття учені вважали, що своєю культурою і зокрема мистецтвом ми завдячуємо грекам, у яких вона буцімто з’явилася зненацька. З того часу, як стало відомо про культуру Єгипту, Кріту й Вавілона, ми дізналися, що корені нашої культури треба шукати в значно більших глибинах історії людства. Шумерські археологічні знахідки показали, що колискою сучасної цивілізації був не тільки Єгипет, але й Шумер, де вже у третьому тисячолітті до нашої ери були на диво розвинені архітектура, прикладне мистецтво, юриспруденція, медицина, література й астрономія.

Нерозривна нитка через багато століть зв’язує шумерів з нашим часом. Різні народи, які жили, розвивалися й гинули, по-своєму перетворювали й передавали своїм наступникам стародавню спадщину культури й цивілізації, початку якої навіть не знали. Через безліч поколінь прийняли ми від них речі незначні, які були перешкодою в розвитку людства, а з ними й інші — дуже важливі, такі, що становили великі здобутки людини.

Шумери-хлібороби, напевне, краще ніж єгиптяни зрошували поля. Вони вміли також поліпшувати рослини схрещуванням. Фінікову пальму, яку шумери вважали за священне дерево й дуже шанували, вони запилювали штучно, завдяки чому вирощували в своїх садах щедрі врожаї.

А от скульптура у шумерів не досягла вершини досконалості. Це пояснювалося тим, що в Месопотамії не було відповідної сировини: дерева, каменю й металів. Однак археологи знайшли тут чудові скульптурні твори, як, наприклад, отой барельєф з пораненою левицею, що про нього ми вже згадували.

В архітектурі й прикладному мистецтві шумери виявилися неабиякими майстрами. Це вони створили такі елементи оздоблення, як арка, баня, пілястр, фриз, стінні мозаїкові орнаменти, а передусім — розробили основи пропорції й гармонію в будівництві, добившись того, що їхні фортечні мури, храми, палаци й піраміди, незважаючи на свою масивність, не були позбавлені деякої вишуканості й легкості форм.

Але найбільший подив викликають вироби шумерського ремесла, силу-силенну яких знайдено в руїнах і царських гробницях. Творцями тих коштовностей прикладного мистецтва були маси безіменних ремісників — золотарів, гончарів, граверів, зброярів, — люди, які стояли на самісінькому дні ієрархічної шкали, а проте зберегли своє захоплення мистецтвом і займалися ним з безперечним відчуттям художньої краси. Якщо шумерське мистецтво могло змагатися з мистецтвам