Читати книгу - "Коли сонце було богом"

інших народів, то це сталося головним чином завдяки отим скромним самородним митцям з гущі трудового люду, які надзвичайно вправно виклепували з золотої і срібної бляхи скульптуру, кубки, глечики, шоломи й щити, інкрустували арфи й скриньки шматочками черепашок та напівблагородними каменями або видовбували мініатюрні міфологічні сцени на печатках.

Шумерам людство завдячує появу книгозбірень, архівів, виникнення художньої літератури й насамперед героїчного епосу.

Релігія шумерів спочатку була обожненням сил природи, але згодом боги, які уособлювали сонце, місяць, воду, зорі, повітря і т. д., стали символами таких абстрактних понять, як справедливість, добро, мудрість, урожай, могутність держави.

Отже, шумерам належать і деякі основні релігійні ідеї, що перейшли згодом у релігії інших народів. Ім’я найвищого бога Ану означає дослівно «отець», ім’я богині Німмах — «матір божа», а бога Таммуза — «правдивий син». Щороку восени Таммуз помирав, а весною воскресав. Його смерть і воскресіння шумери відзначали урочистими процесіями та відправами, під час яких жерці складали офіри з рослин і тварин, співаючи при цьому псалми в супроводі оркестру бубнів, флейт, ріжків та арф. Треба зазначити, що шумери були також творцями семитонової гами.

Вавілонський кодекс законів Хаммурапі, знайдений на великій кам’яній плиті в Сузах тільки розвивав, власне, стародавнє шумерське законодавство. Кодекс передбачає немилосердну тілесну кару за найменші провини, і це свідчить про жорстокість тих часів; але тут же ми бачимо й безперечний крок уперед: основою кодексу була кара за провину, що тлумачилась у чисто юридичних категоріях, без релігійних забобонів. Отже, то був перший секуляризований[25] кодекс, за яким правосуддя належало не богові, а державі. Ця раціоналістична риса шумерського законодавства позначилась і на кодексах Юстиніана та Наполеона.

Надто сильний вплив кабалістично-релігійних забобонів перешкодив шумерам досягнути поважних здобутків у галузі науки. І все ж вони мали певні успіхи у медицині, астрономії і математиці.

Правда, дивлячись на зірки, шумерські жерці, переважно, відгадували майбутнє (про це свідчать знайдені в руїнах 72 астрологічні книги з часів Саргона І), але спостереження неба з вершини зикурату дало і практично-наукову користь. Вони створили докладний місячний календар, у якому точно, — помилившись тільки на чотири секунди, — вирахували час обертання Місяця навколо Землі. Орбіту Меркурія вони визначили точніше, ніж грецькі астрономи пізніших часів — Гіпарх[26] і Птолемей[27] з Олександрії.

Шумерські математики вміли надзвичайно вправно користуватися багатоцифровими числами. Греки, які зробили в галузі математики чимало переломних відкриттів, вважали, що число 10 000 «дуже велике, неможливе до обчислення», у Європі число мільйон стало широко відоме лише на початку XIX століття. А тим часом на одній шумерській клинописній табличці знайдено математичні розрахунки, результат яких виражало число 195 955 200 000 000.

Але взагалі шумери були дуже зв’язані різноманітними забобонами. Медицина шумерів, хоч і мала успіхи в галузі хірургії та лікування травами, полягала переважно в магічних прийомах, чаклунстві й закляттях.

Дуже поширена серед шумерів була віра в чорну магію. На восьми клинописних табличках збереглися докладні поради, як боротися з відьмами. Та чи можна дорікати за це людям, які жили 5 000 років тому, коли навіть у наш час є люди, що вірять у забобони.

У ЄГИПТІ ФАРАОНІВ

КАМІНЬ, ДОРОЖЧИЙ ЗА ДІАМАНТ

У травні 1798 року Наполеон, розпочинаючи похід на Єгипет, зібрав у Тулонському порту 128 кораблів і 38 тисяч ветеранів італійської кампанії. Це була дуже ризикована справа, бо води Середземного моря в той час контролював могутній британський флот під командуванням контрадмірала Нельсона. Але Наполеон розраховував на те, що два бунти, які один за одним відбулися на англійських кораблях, розладнали противника, і французькі кораблі зможуть непомітно прослизнути через кільце блокади.

Наполеон прагнув не тільки завоювати Єгипет. Він збирався вирушити потім із своєю невеличкою, але загартованою в боях армією на Індію, підкорити її і цим самим розхитати підвалини світової британської імперії. Ще замолоду Наполеон був під враженням походів Олександра Македонського і тому, йдучи його слідами, мріяв про заснування великої і могутньої держави на Сході, що її він очолив би як необмежений, деспотичний володар.

Наприкінці XVIII століття Єгипет ще був для європейців таємничою, повною чарів країною. Історію її знали тільки з творів стародавніх письменників, таких, як Геродот, Страбон[28], Діодор Сіцілійській і Плутарх[29], а також з туманних повідомлень, залишених письменниками епохи Відродження. Мандрівники ж, які поверталися від Нілу, розповідали чудеса про стародавні руїни, що є в цьому краї, про храми, піраміди, колони, про величезні фігури-сфінкси та обеліски, згори донизу вкриті таємничими знаками й напівзасипані летючими пісками пустелі. Серед цих мандрівників був і польський археолог та історик Ян Потоцький (1761–1815), який 1797 року, тобто за рік до походу Наполеона, видав французькою мовою свій твір «Подорож по Туреччині та Єгипту».

Крім завоювання Індії і Єгипту, Наполеон ставив перед собою ще й іншу мету, кориснішу для людства, ніж його воєнні успіхи. Похід у Єгипет мав покласти початок науковому дослідженню історії цієї країни. Тому Наполеон узяв з собою велику групу вчених і митців — астрономів, геометрів, хіміків, мінералогів, орієнталістів, техніків, художників і навіть поетів.

Цього разу щастя зрадило Нельсона: французький флот непомітно переплив море і 2 липня висадився в Єгипті. Біля пірамід розпочався вирішальний бій з єгиптянами. Проти армії Наполеона виступила десятитисячна кавалерія єгипетського бея Мурада. Мамелюки — особиста гвардія бея — на баских арабських конях мали вигляд бравий і войовничий: здавалося, що вони посічуть своїми кривими шаблями французьких піхотинців. Проте досвід і дисциплінованість старих ветеранів італійського походу взяли гору над рухливістю єгипетської кінноти. В битві біля пірамід французи розгромили військо бея. 25 липня Наполеон був уже в Каїрі.

Але не минуло й двох тижнів після цієї перемоги, як щастя одвернулося від Наполеона. 7 серпня біля Абукірської затоки, де стояв на якорях весь французький флот, несподівано з’явився Нельсон. Французький адмірал відпустив екіпажі кораблів на берег і, незважаючи на появу англійців, не вжив ніяких заходів, бо гадав, що ті не насміляться форсувати затоки, в якій було повно підводних скель і мілин. Проте Нельсон увірвався в затоку і, відкривши вогонь з палубних гармат, потопив приперті до берега французькі кораблі. Поразка під Абукіром позбавила Наполеона можливості повернутися до Франції і на довгий час затримала його в Єгипті.

В корпусі генерала Десе, який погнався за розгромленим військом Мурада, був один із вчених — Домінік Віван Денон. Життя цього вченого було дуже цікаве. В ньому, наче в