Читати книгу - "Катар"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— А якщо це якась невідома сполука?
— Нам?
— Так. Вам. Хімії. Чи це неможливо?
Він примружився, блиснувши золотим ротом.
— Невідомих сполук більше, ніж зірок на небі. Але сполук, одночасно і стійких, і нестійких до тканинного метаболізму, не може бути. Кола є в кількості незліченній, але квадратові кола не існують.
— Не розумію.
— Це зовсім просто. Сполуки, що дають різку реакцію, творять в організмі стійкі зв’язки, наприклад, чадний газ чи ціаніди з гемоглобіном. Такі зв’язки завжди виявляються при аналізі, зокрема, із застосуванням мікроаналізу — наприклад, хроматографії. Її застосували, але нічого не знайшли! Якщо так, ця сполука легко розпадається. Отже, її потрібно давати часто малими дозами, або однією великою! Але якби її ввели відразу, симптоми виявилися б за кілька годин, а не днів. Розумієте?
— Так. Отже, на вашу думку, немає жодної альтернативи?
— Чому ж, є. Це може бути сполука, зовсім нешкідлива в ту хвилину, коли її приймають, така, що набуває психотропних властивостей лише при розкладі в крові чи тканинах. Наприклад, у печінці. Намагаючись видалити з організму нешкідливу речовину, печінка переробляла б її в отруту. Це була б цікава біохімічна пастка і водночас чиста вигадка, бо ж такого нема і, гадаю, не може бути.
— Чому ви так упевнені в цьому?
— Бо такої отрути, такого “троянського коня” фармакологія не знає в жодному вигляді, а коли щось ніколи не траплялося, малоймовірно, щоб воно могло статися.
— Отже?
— Не знаю.
— Це все, що ви хотіли мені сказати?
Ввічливою мою поведінку не назвеш, але цей Лапідус дратував мене. Зрештою, він не образився.
— Ні, є ще дещо. Такий ефект міг бути випадковим.
— Введення різних речовин? Отрут?
— Так.
— Але це вже безперечно вказувало б на умисні замахи?
Замість хіміка несподівано озвався Соссюр.
— Якась дівчина з Ломбардії служила в паризького лікаря, що жив на другому поверсі будинку сорок вісім на вулиці святого Петра. Сестра, поїхавши її провідати, забула назву вулиці і зробила зі святого Петра святого Михайла. Пішла на бульвар Сен Мішель, знайшла сорок восьмий будинок, піднялася на другий поверх, побачила табличку лікаря, подзвонила й запитала Марі Дюваль, свою сестру. Так склалося, що на іншій вулиці, у зовсім іншого лікаря, служила дівчина, яка теж мала прізвище Дюваль і навіть таке саме ім’я — Марі, як і сестра приїжджої, але була зовсім іншою особою. От і питання, яка була апріорі[18] ймовірність такої події, лишається взагалі без вірогідної, тобто математично достовірної відповіді. Справа, здавалось би, дріб’язкова, та запевняю вас — це безодня! Єдиною ділянкою, де можна моделювати теорію ймовірності, є світ за Гіббсом, світ повторюваних явищ. Явища виняткові, тобто непідвладні статистиці, бо одноразові, трапляються, але ми не можемо говорити про їхню ймовірність.
— Явищ виняткових немає, - втрутився Майєр, який досі робив гримаси, випихаючи щоку язиком.
- Є, - заперечив Соссюр.
— Але не як серія.
— Ви є унікальною серією явищ. Як і кожен інший.
— Дистрибутивно чи колективно?
Починалася абстрактна дискусія, але Лапідус, поклавши руки їм обом на коліна, промовив:
— Панове!
Обидва усміхнулися. Майєр став і далі робити свої мімічні вправи, а Соссюр сказав:
— Можна, звичайно, скласти частотний графік прізвища Дюваль, квартир паризьких лікарів, але як зіставити зміну назв паризьких вулиць — святого Петра на Святого Михайла? І якого числового значення надати випадку, коли б та дівчина потрапила в будинок, де живе якась Дюваль, але на третьому, а не на другому поверсі? Одне слово, де кінчається множина співвідношень?
— Очевидно, не в безконечності, - докинув Майєр.
— Можу довести, що вона не лише класично нескінченна, а й трансфінальна.
— Вибачте, — втрутився я, маючи на думці своє, - докторе Соссюр, ви, очевидно, говорили до речі, але про що?
Майєр співчутливо глянув на мене і вийшов на терасу. Соссюр, здавалося, був здивований моєю нездогадливістю.
— Ви були тут у саду за альтанкою, де ростуть суниці?
— Був.
— Там стоїть круглий дерев’яний стіл, оббитий по краю мідними цвяхами. Звернули увагу?
— Так.
— Як ви гадаєте, чи можна з піднятої піпетки випустити стільки краплин, скільки є цвяхів, щоб кожна крапля втрапила в головку цвяха?
— Ну… якщо добре поціляти, то чому ж…
— А коли крапати наосліп, то вже ні?
— Звичайно, що ні.
— Але ж, шановний, досить п’яти хвилин дощу, і кожен цвях неодмінно дістане свою краплю…
— Як це… — аж тепер починав я розуміти, до чого він хилить.
— Так, так, так! Мої погляди радикальні. Загадки взагалі не існує. Можливість залежить від потужності множини явищ. Чим більша множина, тим не ймовірніш і явища можуть у ній виникати!
— То серії жертв немає?
— Жертви є. Їх викликав механізм лотереї. З безодні безмежності, про яку я згадував, розповідаючи анекдот, ви висмикнули певну невеличку фракцію, що вирізнилася багаточинниковою схожістю. Ви вважаєте її серією, звідси і вся загадковість.
— Ви, як і Лапідус, вважаєте, що треба шукати незавершених випадків?
— Ні. Не вважаю, бо ви їх не знайдете. Множина фронтовиків включає підмножину вбитих і поранених, але вам не вдасться виділити підмножини солдатів, яких куля оминула за волосинку, бо вони нічим не відрізняються від тих, яких кулі минали за кілометр. Тому в цій вашій справі ви дізнаєтесь про щось не інакше, як випадково. Супротивника, який використовує стратегію випадковості, можна перемогти лише такою ж стратегією.
— Що ви тут знову оповідаєте, докторе Соссюр! — пролунало за нами. Це був Барт із сивуватим худим чоловіком. Він познайомив нас, але прізвища я недочув. Барт трактував Соссюра не як члена своєї групи, а як тип. Я дізнався, що математик рік тому працював у “Футюрібль”, звідки перейшов до французької філії СЕТІ, що займається космічними цивілізаціями, але ніде не загрів собі місця. Я запитав, що він думає про ті цивілізації. Чи теж вважає, що їх нема?
— Це вже не так просто, — відповів він, встаючи. — Інші цивілізації існують, хоча й не існують.
— Як це зрозуміти?
— Не існують як відповідник наших про них уявлень, оскільки того, що становить їхню цивілізацію, людина не може визначити як цивілізацію.
— Можливо, — погодився я, — але в їхній множині повинно якось окреслюватися й наше місце, правда? Ми або сіра пересічність космосу, або ж відхилення, можливо, навіть крайнє.
Слухачі нашої розмови зареготали. Я з подивом почув, що саме така аргументація змусила Соссюра залишити СЕТІ. Сам він навіть не всміхнувся, мовчки граючись своїм калькулятором-брелоком. Вийшовши з кола, що
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Катар», після закриття браузера.