Читати книгу - "Блукаюча у часі"

через рік розлучити нас. Батько погодився. Звичайно, він звинувачував мене, що я не змогла втримати чоловіка, в той момент я пожалкувала, що не залишила трошки попелу. Вжахнувшись цієї думки, я нарешті зрозуміла, що накоїла. Я стала іншою, я вбила чоловіка, так чи інакше, цей гріх був на мені. Хоча, оплакувала свій вчинок недовго. Я знову звернулася до Ханни за зіллям, тепер, для свого батька. Проте попередила, як воно повинно діяти. Адже тепер стала помічати синці й на матері. Куди я раніше дивилася! З мамою ми зговорилися, я відкрила їй те, що наробила. Але вона не жахнулася, а попросила міцнішого зілля. Від нього батько став поблажливим і спокійним. Він виконував все, що ми йому казали. Мати припинила бути заляканою і вогник життя заблищав у неї в очах.

Мої часті зустрічі з коханим зробили своє діло — придушили сумління, в корені. Дмитро пішов з церкви. Скандалу завадив мій батько. Він в один момент став дуже люб’язний до Дмитра, тягнувся до нього як до сина. Закляття відьми працювало. Мій жахливий батько став ручним, м’яким і поступливим. Через два місяці його розбив інсульт, він не помер, але був немічним. Я ненавиділа його, і раділа. Я стала іншою. Та відьма, тоді, спалила мою душу. Тільки, в той час я це не розуміла.

Гроші роблять своє діло, в церкві скоро забули про відступника Дмитра.

Через рік ми одружилися. Здавалося, наше щастя буде безмежним. Через 15 років Дмитро вже керував цим університетом. Він і був його засновником. Чоловік набув великої популярності серед знаті, але він ніколи не забував і простих людей. Дмитро відкривав школи по селах, навчав сільських дітей. Але власних в нас так і не було. Іноді, його пригнічувало сумління. Він замикався в собі, уходив з дому, блукав десь на болотах. І знову, мені допомагала відьма. Щоправда, багато чого вона розкрила мені, наприклад приготування відьомських відварів. Я вчилася в неї залюбки. Олену я не відпускала від себе, тепер вона по-іншому служила мені. Те, на що я перетворювалася, подобалось мені. Я отримувала владу, силу.

Хоча і були моменти, які до нестями лякали. Наприклад, мені всюди здавався Вадим, він вештався по парку, бачила його у дзеркалах і воді. Тому я припинила їздити до Ханни. Я не бачила її років три. Але зовсім інше бентежило. Напади Дмитра ставали частіше і частіше. Я боялася, що в такому стані він може щось зробити собі. Чоловік карав себе, що зрадив віру. Він думав (!), що сам мене спокусив. Я бачила, куди рано чи пізно приведе його стан. Мені майнула думка, розвіяти те багаторічне закляття. Воно відпустить його. Не піде ж він від мене? Довго вагаючись я поїхала все ж таки до відьми. Зайшовши до її оселі побачила, замість того охайного багатого приміщення — руїни. Стеля обвалилася, стіни пошарпалися, колись гарні меблі були згорілими. Дуже брудно, ціла зграя пацюків копошилися у кутку. На тахті лежала жінка. Стара, страшна, із жовтою шкірою, зсудомленими руками, без ніг…

— Я знала, що ти прийдеш… — Прошепотіла вона. — Мені стало погано, нудота підійшла до горла. Я прикрила рот рукою. — Не йди… — Немов прочитала мої думки відьма. Вона протягнула до мене те, що колись було рукою, а зараз… Щось подібне, — йди. Йди до мене. Не бійся. Я помираю. — Стримуючи блювання, я взяла її за руку, як добре, одягнула рукавички. Обов’язково спалю їх потім. Відьма видала щось подібне до усмішки.

— Час розплати прийшов моя чудова пані Моніка.

— Про що ти?

— Я допомагала тобі, тепер ти допоможи мені.

— Що ти хочеш щоб я зробила?

— Скоро я помру. — Відьма Ханна закашлялася, кров’яна мокрота покрила її губи. — І на мене чекає пекло. А я туди не піду. Ти поховаєш мене, а через два дні, на молодий місяць викопаєш, проведеш ритуал, якого я навчала тебе. Так — так, ти знаєш про що я кажу. — Я висмикнула руку.

— Ти божевільна стара!

— А ти тепер моя!!!! — Вона спромоглася піднятися на лікті. — Ти будеш служити мені сто років. А якщо ти не відкопаєш і не оживиш мене, всі мої помічники придушать уві сні всіх, кого ти любиш. — Очі відьми стали скляними. — Я чую як біси розпалили вогонь ще дужче, вони кличуть мене, кличуть! — Стара на мить впала в забуття. Я вся тремтіла так, що зуби цокотіли. Так, все так. Ця відьомська курва разом зі своєю служницею Оленою провели мою ініціацію. В ніч на Юрія я зробила хрест з одежі та окропила його водою із коров’ячого сліду — паплюження віри. Займалася коханням на цьому хресті із чоловіком, якого забрала у Бога. Занапастила Вадима. Навчалася у відьми злої, темної сили. Втягнула і свою мати та батька. Хоча за нього я не жалкувала. Про що я!!!! Все це не могло так змінити мене, може я і була такою все життя? Ці дії були частиною ритуалу посвячення в відьми. Ханна набирала собі служниць.

— Щоб ти здохла! — Крикнула я їй і вибігла з будинку. Коли я повернулася додому, погані передчуття стиснули мої груди. Дмитра не могли знайти. Він знов подався на болото. Ми шукали його до вечора і знайшли в зашморгу. Нам вдалося його врятувати, це був перший раз. З переляку я дала розпорядження про поховання відьми. Навіть замовила служіння в церкві, куди ми не ходили через стан чоловіка. Потроху життя налагодилося. Звісно я не відкопувала відьму і ніякі чорти не дошкуляли мені. З часом я заспокоїлася, але пильнувала чоловіка, приступи якого хоч і спали, але все одно іноді повторювалися. Він не ліз у петлю, але блукав по болотах.

Іноді я бачила себе у дзеркалі зовсім іншою ніж була. Очі наливалися ніччю, волосся переливалося вогняними пасмами. Моє тіло всмоктувало силу, але я їй не користалася. Я знала, що відьма горить у вогні пекла, а розпалює його Вадим, чи те, що від нього залишилося.

Я підходжу до кінця моєї сповіді. А як ви знаєте, наприкінці завжди цікавіше.

Взимку ми справляли бал. Дмитро був в доброму гуморі. Розважав гостей. Танцював з панночками. Я була рада за