Читати книгу - "Шалена"

через рот. Хай йому. Господи, як уміло вона маніпулює. Така мила зі мною, і все заради того, щоб я не трахнула її чоловіка й не підірвала її плани. Чи не підірвала її чоловіка. Ти для мене відкрита книга, Елізабет Карузо. Не та нудотна книга, яку ти написала, а хороша книга, яка легко читається, із цікавим сюжетом. За аналогією.

– Я дійсно люблю тебе, – каже вона.

Мені здається, я чую, як її голос збивається. Вона всміхається, але стримує сльози, справжні сльози. Я їх бачу. На мить мене охоплює паніка – вона що, лишає мене саму з головорізом, який б’є жінок? І я зрештою опинюся в реанімації? Чи взагалі в морзі? І все-таки, куди вона, в біса, йде? Але ж вона пообіцяла повернутись. Вона ще навіть не пішла, а я вже хочу, щоб вона повернулася.

– Босоніжки, – кажу я.

Бет зітхає, віддає мені блискучі босоніжки на шпильці. Я віддаю їй підбори фанатки «Луї Віттон». Я сідаю на ліжко й приміряю їх, просуваю делікатні ремінці крізь маленькі золоті пряжки, ворушу пальчиками, прикрашеними блискітками. Вони ідеально мені підходять. Виглядають надзвичайно. Я милуюся своїми ніжками, блискучими, мерехтливими. У мене ніжки моделі «Вікторіаз сікрет». Бет розвертається і йде з кімнати.

– Нічого не вийде, – востаннє гукаю я в коридор, просто щоб переконатися, що вона знає мою думку.

Я не дуже добре граю. Моєю останньою роллю була дупа осла в різдвяному вертепі, і я грала, м’яко кажучи, непереконливо. Хоча хто там на мене дивився? Вся увага дісталася Бет, яка грала Діву Марію. Через роки ми, одинадцяти – чи дванадцятилітні, знайшли відеозапис спектаклю.

– Давай подивимося! – сказала Бет, стираючи з касети пил і вставляючи її у відеомагнітофон. Одна година п’ятнадцять хвилин великих планів Бет і ані натяку на осла в кадрі.

Розділ тринадцятий

Я чекаю в своїй кімнаті й визираю у вікно, обкусуючи нігті. Амброджо вийшов із басейну, і я бачу, як він засмагає на патіо: чорні «Спідо», темна засмага, шість кубиків крутого мачо.

Можливо, він із тих, хто б’є жінок, та він однаково збіса сексуальний.

Я бачу, як Бет, тобто Алві, тобто Бет, виходить на патіо з Ерні у візочку. Вона дивиться у вікно просто на мене. Я майже чую, як вона думає, голосно та чітко: «Алві, спускай сюди свою дупу. Ворушись!» Я думаю, час іти. Амброджо сідає й проводить рукою по вологому волоссю. Це божевілля. Не думаю, що я впораюсь. Він помітить. Можливо, не просто зараз, але в якийсь момент – точно. Він ніколи не повірить у те, що я й є його дружина. Мені просто доведеться сказати йому, що це була ідея Бет. Часом вона буває дуже наполегливою. Мені хочеться застрибнути в душ і змити з себе макіяж. Я почуваюся трансвеститом. Але потім я думаю про Бет, про «Я люблю тебе, Алві». Про босоніжки. Хай йому грець, я спускаюсь. Їй доведеться мені це відшкодувати… можливо, до цих босоніжок пасуватиме її сумочка? І ще я хочу те діамантове кольє.

Повітря сухе й нерухоме. Сонце сяє так, начебто ця вогняна куля знаходиться лише за кілька метрів над нами. Пахне довбаними плюмеріями.

– Привіт, – кажу я заголосно.

Вони дивляться на мене, не зводячи очей. Я завмираю, з неприродною усмішкою, розтягнутою на моєму загримованому обличчі. Амброджо всміхається мені у відповідь і повертається до моєї сестри.

– Алві, ти добряче засмагла відучора, – сміється Амброджо. Він дивиться на Бет. Що далі, то дивніш.

– Я трохи зшахраювала, – гигоче Бет. – Це «Сен-Тропе». Мене дратувало, що поряд із нею я така біла. – Вона киває в мій бік. Я – Бет.

– Ну, ви обидві чудово виглядаєте, – каже Амброджо, всміхаючись нам обом. Його очі спиняються на моєму збільшеному бюсті. То он як воно – бути Євою Герциґовою. Мені кортить помахати, типу «Привітики, хлопці», підморгнути й послати цілунок рукою, але навряд чи це зараз доречно. Чорт, принаймні я хочу зробити селфі. Можливо, я більше ніколи не виглядатиму так добре.

Я навіть не уявляю, що робити й що казати. Що б сказала на моєму місці Бет? Я просто стою там і всміхаюся, наче статист у фільмі «Тупий і ще тупіший» чи щось на кшталт.

Бет повертається до мене. Вау, вона і справді виглядає як я: помада, сукня, зелений лак. Як я в хороший день плюс трішки лайна.

– Бет, – каже вона (це ж я… правильно?). – Я якраз казала Амброджо, що збираюся в Таорміну подивитися цікавинки. Повернуся, певно, вже ввечері.

– Умгу, – киваю я.

Будь ласка, не залишай мене. Будь ласка, не йди. Амброджо прикінчить мене, щойно ти відвернешся.

– Я хочу подивитися віллу Девіда Герберта Лоуренса й ту відому стару церкву на розі. Буде цікаво дослідити тут усе… поблукати, знаєш.

Бет дивиться на мене.

Амброджо дивиться на мене.

– Звісно, звучить… звучить непогано, – кажу я. Мило й безтурботно. Схоже на голос Бет?

– Можна я візьму з собою Ерні? Щоб ми ближче познайомились? Пограюся один вечір в матусю, – каже вона. Ернесто простягає ручку з візочка й хапає її палець у свій пухкий кулачок.

– Звісно, – кажу я.

Я починаю пітніти. Напевне, стає спекотніше. «Ледіматік» Бет показує по дванадцятій.

– Отже, ми лишаємося вдвох? – каже Амброджо, зістрибуючи зі свого шезлонга. Він обходить мене зі спини й обіймає за талію. Я дивлюся на його сильні руки – бронзові, накачані, вони міцно мене оповили, його великі руки тримають мене залізною хваткою.

– Нарешті! Ти зможеш приділити всю увагу своєму привабливому чоловікові, – каже він.

Він цілує мене там, де я побризкалась парфумами. Волосся в мене на шиї стає дибки. Тіло напружується. Я не бачу його обличчя, та мені уявляється, як Амброджо підморгує Бет. Я витріщаюся на свою близнючку, не вірячи власним очам. Вона всміхається, але трохи натягнуто. Вона ревнує? Ревнує до мене. Вперше в історії.

– Так, голубки, дам вам можливість провести час удвох. Хорошого вам дня!

Що вона каже?

– Ні! – вимовляю я губами. Він захоче кохатись. Я знаю, захоче. Діти – ціанід для сексуального життя. Бет забирає Ерні, і тут для Амброджо відчиняється вікно можливостей. Цей жеребець стрибатиме на мене. Не встигаю я й оком змигнути, як Бет розвертається й виходить у ворота. Що, на її думку, тут відбуватиметься? Що такого важливого може взагалі існувати в природі, що вона готова всім ризикнути? Амброджо ковзає руками по моїх стегнах, спускається на сідниці, і я починаю збуджуватись.

– Я піду з тобою й допоможу з Ерні, –