Читати книгу - "Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану"

(особливо небесним), а також чоловічим запліднюючим началом – з другого. Зображення кінця верхнього палеоліту, і відбитки культу змій у релігіях народів Африки, Азії, Америки, Австралії дозволяють скласти уявлення про ранні етапи розвитку образу змія. Спочатку міфологічний змій зовнішньо був близько схожий на звичайних гадюк, відрізняючись від них лиш значно більшими розмірами. У подальшому образ змія прибирає деяких характерних рис тварин, які протистоять йому в давніх міфологічних сюжетах. Так, відоме в мистецтві верхнього палеоліту протиставлення зміїв і птахів, отримало продовження в ранньоєвразіиському мистецтві. Символ змії-веселки – господині дощу, яка п'є небесну воду (і тим інколи причиняє багато бід), має широке розповсюдження в міфологіях народів Азії. Для Африки, Південної Азії, Середньої Азії (в т. ч. Південної Туркменії); для Австралії, Океанії, Центральної і Південної Америки таряду інших регіонів спільним є також міфологічний мотив змія – охоронця джерел і водойм.

Уявлення про зв'язок змія з дощем знайшли відбиток в обрядах пошанування змія чи жертвоприношення гадюк в період дощів (чи очікування дощів під час засухи) у багатьох народів світу. Цим обрядам відповідають міфи про перемогу змієборця (в індоєвропейській міфології часто бога-громовика) над змієм чи драконом, слідом за якими починається гроза, дощ чи потоп.

Чарджуй. Туркмени на березі ріки Амудар'я

Культове значення змія як символу родючості – одна з найбільш характерних рис ранньої міфологічної символіки найдавніших землеробських культур. За свідченнями античних авторів і за археологічними даними, в скіфо-сарматській традиції відоме уявлення про богиню із зміїними ногами і двома зміями, що ростуть з плечей. Із хтонічною природою змія пов'язане і уявлення про багатства чи скарби, які він охороняє в землі чи під землею і може принести в дім.

Якщо в архаїчних міфологіях роль змія, об'єднуючого небо і землю, частіше всього подвійна (він одночасно і благодійний, і небезпечний), то в розвинених міфологічних системах (де змій часто має риси дракона, зовнішньо відрізняється від звичайної змії) часто прослідковується, перш за все, його негативна роль як втілення нижнього (водного, підземного чи потойбічного) світу; зв'язок змія з жіночим началом тоді найчастіше всього осмислюється в дусі мотиву принесення жінки (дівчини) в жертву змію.

* * * Ата-баба

Духи предків. В культі святих у туркменів збереглися пережитки уявлення про важливе значення родинних зв'язків між святим і його шанувальниками, які проявлялися в наступних віруваннях: святий виокремлює із середовища мусульман своїх нащадків, охороняє їхню честь і майно, чує і виконує їхні прохання швидше, ніж прохання інших людей; з цієї причини мусульманину слід у першу чергу звернутися до святого-родича (предка); нащадки (рідня) святого можуть служити посередниками між святим і мусульманами.

В образі святого проступає обожнюваний предок, який і у потойбічному світі продовжує жити інтересами свого кревного колективу, беручи живу участь у його долі.

Досі існують уявлення про зв'язок святого з великою групою родичів, яка називається «тіре» («тайпа»). «Тіре» («тайпа») – рід, кілька родів, група родичів, плем я, споріднена група людей.

У народних віруваннях визнається покровительство святого всьому «тіре». Акішан, який помер у середині чи у другій половині XIX ст., опікується своїм «тіре» бокурдак; Атналі-баба, який жив сім-дев'ять поколінь тому назад, особливо турбується про своє «тіре» совралі; Молла-Кока у першу чергу допомагає своєму «тіре» сарик; святий Ерсарі-баба – заступник племені ерсарі; святий Гезлі-ата – засновник племені ата, який за це плем'я і заступається; родоначальник чисельної групи туркменів-шихів Пакир-ших опікується ними. Засновником племені, а чи племінної групи туркменів-салирів вважається герой огузького епосу Салор-Казан.

Види Туркменістану. В текінському аулі поблизу Ашгабада

Святий, гробниця якого є зосередженням кладовища, називається «гонам-баші». «Ваш» – голова, верхівка, початок. Слово «гонам», ймовірно, колись позначало те ж, що й індоєвропейські «клан», «генc» – рід. Значення слова «гонам» у сучасній туркменській мові втрачене, але «гонамчилик» у ряді діалектів означає кладовище. Більш давнє значення – ділянка кладовища, де поховані родичі. «Гонам-баші» збереглося з тих часів, коли родове (племінне) кладовище виникало навколо могили шанованого предка. З тих же часів залишилась традиція додавати до імені святого слова «ата» (батько, дід) і «баба» (дід).

* * * Афрасіаб

У туркменській міфології (а також у турків, азербайджанців, узбеків) Афрасіаб – персонаж іранського походження, далекий предок тюркомовних народів, цар тюрків, богатир, вожак тюркських племен, які здійснювали загарбницькі набіги на сусідів. Образ Афрасіаба увібрав у себе риси ряду аналогічних персонажів міфології тюрків (частково, родоначальника тюрків Алп-Ер-Тонга, якого вшановували до XI ст.). Від Афрасіаба вели своє походження Караханіди і Сельджукіди. У деяких середньовічних джерелах подається міф про намагання Афрасіаба уникнути смерті. Один із його варіантів розповідає, що Афрасіаб збудував фортецю з високими сталевими стінами, замурував усі входи до неї, усі щілини. На сталевих брусах причепив штучне сонце, зорі і місяць. Афрасіаб приніс жертви