Читати книгу - "Кримінальне право України. Загальна частина."

Прикладом кваліфікованого складу можна вважати ч. 2 ст. 185 КК України, тобто крадіжку, вчинену повторно або за попередньою змовою групою осіб; 4) склад з особливо обтяжуючими (особливо кваліфікуючими) обставинами, тобто такими, які надають злочину особливу суспільну небезпечність. Наприклад, крадіжка, вчинена в особливо великих розмірах або організованою групою (ч. 5 ст. 185 КК України).

За характером структури складів, тобто за способом опису їх ознак безпосередньо в законі, усіх їх можна поділити на прості та складні.

До простих складів належать ті, які містять ознаки одного суспільно небезпечного діяння, що посягає на один об’єкт. Прикладом простих складів є умисне убивство (ч. 1 ст. 115 КК України), грабіж (ч. 1 ст. 186 КК України).

Складним вважається склад, законодавчу конструкцію якого обтяжено якими-небудь обставинами. Тому складними слід визнати склади з двома об’єктами (розбій — ст. 187 КК України), із двома діями (самовільне присвоєння владних повноважень або звання посадової особи, поєднане із вчиненням будь-яких суспільно небезпечних діянь — ст. 353 КК України), із двома формами вини (умисне тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого — ч. 2 ст. 121 КК України).

До числа складних відносять також і альтернативні склади, об’єктивна сторона яких може виражатися в кількох діях чи способах дії, або в різних наслідках. Наприклад, державну зраду в ст. 111 КК України визначено як злочин, що може бути вчинений шляхом переходу на бік ворога в умовах воєнного стану або в період воєнного конфлікту, шпигунства, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України. Кожна з названих дій утворює об’єктивну сторону зазначеного злочину.

У той же час склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 277 КК України, припускає відповідальність за умисне руйнування або пошкодження транспортних засобів за умови настання будь-якого з зазначених у цій статті наслідків: аварії поїзда, судна; порушення нормальної роботи транспорту; створення небезпеки для життя людей, настання інших тяжких наслідків.

За особливостями конструкції розрізняють злочини з формальним складом, злочини з матеріальним складом і злочини з усіченим складом. Таке конструювання ґрунтується на тому, що будь-який злочин у своєму розвитку може пройти низку стадій (етапів): готування, замах, закінчений злочин. Причому окремим видам злочинної діяльності властива винятково висока суспільна небезпечність вже на ранніх стадіях її розвитку. Тому законодавець закріплює нерідко момент закінчення таких злочинів уже на стадії замаху чи навіть готування, не пов’язуючи закінчення злочину з фактом настання суспільно небезпечних наслідків.

Злочинами з формальним складом називають такі, що не включають суспільно небезпечні наслідки як обов’язкову ознаку об’єктивної сторони, а тому злочин вважається закінченим із моменту вчинення зазначеного у законі діяння. Наприклад, ч. 1 ст. 109 КК України встановлює відповідальність за дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, а також змову про вчинення таких дій. Цей злочин вважається закінченим із моменту вчинення дії, яка спрямована на досягнення такої мети, хоча б сама мета і не була досягнута.

Злочинами з матеріальним складом вважають такі, при конструюванні об’єктивної сторони яких законодавець як обов’язкову ознаку передбачає певні суспільно небезпечні наслідки. У таких складах об’єктивна сторона дістає свій повний розвиток тільки за умови настання зазначених наслідків, і тільки з цього моменту злочин вважається закінченим.

У злочинах із матеріальним складом потрібно обов’язково встановлювати причинний зв’язок між самим діянням і суспільно небезпечними наслідками, що настали. Прикладом злочину з матеріальним складом є вбивство, яке вважається закінченим тільки з моменту смерті потерпілого (ст. 115 КК України). Сам по собі факт пострілу в потерпілого з метою її вбивства не утворює складу закінченого злочину, оскільки не настав передбачений законом наслідок — смерть іншої людини. Такі дії повинні кваліфікуватися лише як замах на вбивство (ст. 15 і 115 КК України).

Злочини з усіченим складом — це такі, в яких момент закінчення злочину самим законом переноситься на стадію готування або на стадію замаху. Наприклад, за ст. 129 КК України відповідальність за погрозу вбивством настає з моменту погрози, а розбій вважається закінченим злочином із моменту нападу з метою заволодіння чужим майном (ст. 187 КК України).

У кримінально-правовій літературі виділяються також формально-матеріальні склади злочинів. До цих складів С. Шапченко відносить злочини, момент закінчення яких пов’язаний як з часом вчинення діяння, так і з часом настання передбачених у відповідній нормі наслідків. Типовим прикладом, на його думку, є особливо кваліфікований склад зґвалтування (ч. 4 ст. 152 КК України). Вважаючи зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а також зґвалтування малолітньої чи малолітнього одним юридичним складом злочину, С. Шапченко робить висновок, що це і є формально-матеріальний склад злочину: якщо в специфічну конструкцію особливо кваліфікованого складу зґвалтування входять особливо тяжкі наслідки, він розглядається як матеріальний; якщо ж ця конструкція особливо тяжких наслідків не містить — зґвалтування малолітньої чи малолітнього — цей склад розглядається як формальний.

До цього ж виду складів злочину віднесено й такі злочини, що вважаються закінченими як з моменту настання злочинного наслідку, так і з моменту вчинення замаху на його здійснення (наприклад, посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя, — ст. 379 КК України).

Об’єкт злочину — це те, на що посягає особа, яка вчиняє протиправне діяння, і чому може завдати або завдає шкоди.

У кримінально-правовій літературі традиційно визнається, що об’єктом будь-якого злочину є суспільні відносини, тобто відносини між людьми у процесі їх спільної діяльності чи спілкування, які охороняються нормами права. Така точка зору цілком відповідала панівній у радянський період концепції