Читати книгу - "Месник"

– Ну ти даєш!

– Так треба. Нехай помнуть, тільки не перестарайтеся, він для справи живий потрібен, і щоб ходити міг.

– Нема базару.

Бергамот по дорозі до машини пояснив своїм людям задачу.

– Приліпите, виходить, усе це діло міцненько, щоб не відвалилося, а пультик відразу ж мені. Усвідомили? Ну, з Богом!..

А покликав Бергамота на зустріч Толя Рученко, друг-однокласник. Нині Толя був помічником губернатора. Скільки справ вони прокрутили! Знав би хто! Працюючи з Толиком, Бергамот зрозумів, що вибори не струмочок, а ріка грошей. Усю брудну роботу виконували пацани Бергамота за копійки, а Бергамот одержував пристойні суми в умовних одиницях і, що головне, «кришу».

Толю Рученка викликав уранці губернатор, віддав стос паперів і кинув на стіл ключі від автомобіля.

– Там, на стоянці, «вольво», прилаштуй кому-небудь акуратно. Тільки потрібній людині… Такому, щоб ні-ні…

Толя думав не довго. Бергамоту заборгували після виборів мера в одному містечку, машина буде не тільки розрахунком, а ще й авансом. А грошики, призначені Бергамоту, можна прикарманити.

Зустрілися в барі на заправці.

– Роботи поки немає, – сказав Толя, – розрахуватися хочу. Забереш «вольво» на стоянці біля Білого дому, це навіть більше, ніж ми тобі винні. У залік майбутніх спільних заходів, – розсміявся, допив каву. – Тільки пізніше, коли стемніє… Мене заправиш?

– А то!

– Чалий, чуєш, після десятої забереш біля Білого дому «вольво», – кинув водієві Бергамот, сідаючи в машину. – Ось ключі. Вранці за мною на ній заїдеш, подивлюся, може, собі залишу…

О десятій годині вечора два темних силуети підійшли до самотнього автомобіля на стоянці біля обласної адміністрації. Високі блакитні ялини закривали огляд міліціонерам, які чергували у вестибюлі. Один закурив, повернувшись лицем до будинку, інший присів, ніби зав’язуючи шнурок…

За три хвилини обидва вже йшли повз центральний вхід, косо поглядаючи на сержанта.

– От би зараз бахнути!

– Вони б усрались там у своєму обкомі, все місто б на ноги підняли!

– Ти… цей… сам відвезеш Бергамоту кнопку? Мене Натаха чекає.

– Без проблем…

Об одинадцятій годині вечора на стоянці до самотнього автомобіля притулилася тінь. Обережно, але впевнено відчинила дверцята, повернула ключ… За хвилину стоянка спорожніла…

…

Об одинадцятій годині вечора Бергамот взяв у руки невеликий пульт, схожий на телевізійний, але усього лише з двома кнопками, опустив його у внутрішню кишеню куртки, набрав номер.

– Ну що?

– Завтра о восьмій він виїжджає до столиці, – озвалася слухавка дівочим голосом.

– Чудово!..

О сьомій годині ранку зі скрипом відчинилися залізні двері службового приміщення бару «Три сімки» і випустили бородатого здорованя. Не встиг він зробити і п’яти кроків до автомобіля, як три фігури оточили його. Кілька змахів руками, зойк, заглушений шорсткою долонею…

Підхопивши здорованя під руки, фігури понесли його в двір, перетягли через кам’яну огорожу, упакували в машину.

– Хлопчик спікся! – сказав Олег.

– На горизонті нікого не бачу, поїхали! – скомандував Душман.

За містом на кільцевій з’їхали на ґрунтівку, яка вела до дачного району. Душман підрулював до невеликого будиночка, що стояв між високими котеджами як попелюшка. «Кістлява хатка» – так називав свою дачку Сергій.

– Наділи маски, – обвів поглядом своїх бійців командир. Витягли бородатого з багажника, вмить переправили в хатку, розв’язали і відразу приторочили до довгої лави. Олег витягнув кляп – свою носову хустку, гидливо кинув на підлогу.

– Не сміти, – образився Сергій.

– Дайте закурити, – обізвався бранець.

– Голос є, і при пам’яті, – констатував Вітьок, прикурюючи сигарету, – кури, – вставив у відкритий рот.

– Давай, старий, розповідай, куди ви поділи вчорашнього гостя?

– Позавчорашнього… – уточнив Олег.

– Якого гостя? – закашлявся бородань.

Вітьок відібрав у нього сигарету.

– Згадай, будь ласка! Краще сам, бо допоможемо…

– Мужики, ви щось теє… Даремно мене… Тепер у вас будуть проблеми…

Душман ніжно потріпав чоловіка за бороду, провів долонею по обличчю, закрив очі.

– Проблеми у нас будуть потім, а в тебе вони почалися півгодини тому, і з кожною хвилиною твої проблеми стають проблемнішими. Ми ж з тобою не в «Зірницю» граємось.

Куди відвезли хлопця, який зайшов у бар позавчора ввечері? Везли його на джипі, а ти випроваджував…

– Дідько!

– День ми на тебе витрачати не будемо. Пропоную обмін: ти нам називаєш місце, де знаходиться потрібна нам людина, ми її забираємо, а тебе відпускаємо.

Бородатий мовчав.

– Щоб твоя мовчанка була осмисленою, даю тобі три хвилини, а потім, щоб прискорити процес, будемо питати по-дорослому.

– Я покажу місце, – відгукнувся бранець. – Без мене ви не пройдете.

– Ти щось говорив про наші проблеми, а сам боїшся. Звичайно, покажеш, ніхто тебе в землю закопувати не буде, собі дорожче.

– Так, – підвівся Душман, – ручки в’яжемо ззаду, очі закриваємо. У машину.

На кільцевій Олег штовхнув бороданя.

– Куди їдемо, пасажир?

– А де ми зараз?

– Тю на тебе! Ми в машині, називай адресу!

– Стадіон…

Восьма ранку. Біля стадіону базар. Та й так людей на вулицях немало. Припаркувалися на тихій вуличці за стадіоном.

– Де ми?

– Біля стадіону, говори.

– Спортзал. Біля сауни невеликий бокс.

– У боксі є ще хтось?

– Мають бути хлопці.

– Піду я з Олегом, подивимося, – кинув Душман, виходячи з машини.

Повернулися швидко.

– Там тренування, народ