Читати книгу - "Відважні, Олександр Ісаєвич Воїнов"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вони йшли цілу ніч за компасом.
Стороною обходили села. Кілька разів здалеку чули німецьку мову. На світанні вийшли на польову дорогу, затиснуту між невисокими горбами, обриси яких все чіткіше проступали в ранніх сутінках.
Досі Геннадій Андрійович вів свою групу на південь, а тепер круто повернув на захід. Треба було йти ще кілометрів п'ятнадцять болотами; це найважчий відтинок шляху, зате там не було німецьких постів.
Надвечір нарешті дісталися до партизанського табору. Коли їх окликнув вартовий, Геннадію Андрійовичу навіть не повірилося, що вони прийшли…
Від їжі відмовилися: тільки-но їх завели в землянку, вони впали на нари і заснули мертвим сном.
Командиром партизанського загону був Антон Миронович Колесник, майор, років двадцяти семи. Він потрапив під Харковом в оточення, більша частина його батальйону загинула, а він з групою бійців почав пробиватися на схід. Але всі дороги були перетнуті, а по селах розміщені великі німецькі гарнізони.
Тоді Колесник повів своїх людей на північ, до Білгорода. По дорозі до них приєднувалися бійці й командири, які поодинці намагалися перейти лінію фронту, що віддалявся на схід, і жителі тих районів, через які пролягав шлях Колесника. Кілька разів довелося пробиватися з боєм. Були втрати. І все ж бажаючих іти разом з ним виявилося стільки, що незабаром Колесник організував справжній партизанський загін.
Діставшись до густих лісів, партизани вибрали місце для табору і почали діяти. Скоро про них дізналися у підпільному обкомі, і для зустрічі з Колесником прибув його представник.
Таким чином загін зв'язався з Великою землею, партизани відчули, що про їхні дії знають у Москві, і це додало їм сили, ще більше згуртувало. Обком наказав Колеснику міцніше зв'язатися з підпіллям найближчого міста і допомагати йому. Отже, підпільники і партизани стали ланками одного й того ж ланцюга…
Табір загону оточували з усіх боків майже непрохідні болота. Партизани жили в землянках. Останнім сміливим нападом на німецький обоз вони забезпечили загін продовольством тижнів на два. Зрідка робили вилазки в сусідні села, де з окремими старостами були встановлені надійні зв'язки. Партизани навантажували підводи борошном і поверталися, а старости тут же поспішали в сусіднє село, де містилося гестапо, і слізно просили захистити їх від «клятих партизанів». Так вони відводили від себе підозру.
Природа нагородила Колесника велетенським ростом; все в ньому було велике: широченні мускулясті груди, важкі волосаті кулаки. На його ноги не можна було знайти жодної пари чобіт казенного пошиву, і партизанські шевці вистругали для нього спеціальну колодку.
В Колеснику дивовижно поєднувались педантичність і причіпливість у дрібницях з широтою у вирішенні важливих питань. Він до хрипоти лаяв недбалого партизана, котрий, боячись простуди, цілий місяць не мився в лазні, і міг підняти на ноги весь загін, якщо хто-небудь потрапляв у біду.
Він ніколи не розповідав, чи була в нього сім'я. І коли якось повідомили з обкому, що є змога переправити через лінію фронту листи до рідних, він не написав жодного слова.
В загоні його поважали, але й побоювались. Він був страшенно упертим. І горе тому, хто не виконає його наказу. Таких він судив безжально. І коли вже позбавляв когось довір'я, то робив так, щоб усі знали, яка це птиця.
Що й казати, характер у майора Колесника був не з легких. Але, можливо, саме тому загін терпів порівняно мало втрат. Завжди відчуваючи командирову тверду волю, навіть легкодухі у вирішальний момент поводилися стійко.
… Вранці Колесник зайшов у землянку, де поруч з дітьми спав Геннадій Андрійович, і безцеремонно розштовхав його. Скрипнувши зубами від страшенної ломоти в усьому тілі, Геннадій Андрійович сів на нарах і прижмурився від яскравого сонячного світла, що било йому в очі крізь маленьке віконце.
— Вставай, вставай, Геннадію Андрійовичу, — гудів Колесник, стоячи перед ним у незручній позі високої людини, для якої надто низька стеля. — Спати на тому світі будемо.
За десять хвилин Геннадій Андрійович по рипучих східцях спускався в землянку командира.
На столі стояли дві миски жирної гарячої юшки і кухлі терпкого густого чаю.
Колесник широким жестом запросив Стременного до столу:
— Сідай, закусимо та й поговоримо про все.
Вони сіли. Геннадій Андрійович з насолодою їв юшку і чекав, коли заговорить Колесник.
— Підпільний обком вирішив відкликати вас з міста. Одержано відомості, що гестапівці вас вислідили.
Геннадій Андрійович уважно глянув на командира загону, але нічого не сказав.
Колесник витягнув з кишені кисет, шматок старої газети і, як він висловився, почав «майструвати цигарку». За хвилину по бліндажу попливли голубі хвилі диму.
Геннадій Андрійович передав донесення Борзова.
— А як ви гадаєте, зможемо ми проникнути в укріпрайон? — запитав Колесник.
Стременний відповів не зразу.
— Справа не легка. Туди кілометрів сорок, та все степом… Дороги охороняють великі гарнізони.
Колесник задумливо кивнув:
— Та вже ж, як у тій пісні: степ широкий!.. Головне, не знаємо дня і години, коли гітлерівці відправлять людей!..
— А Борзов може повідомити, — сказав Геннадій Андрійович.
— Все одно, справа дуже рискована, — мотнув головою Колесник. — Обабіч шосе — поля, — ніде заздалегідь сховатися. У конвої в них, напевне, буде загін автоматників. Риск великий, а чи доб'ємося результатів?
Доводи Колесника звучали переконливо.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відважні, Олександр Ісаєвич Воїнов», після закриття браузера.