Читати книгу - "Тілоохоронець Горгони, Олена Домова"

- Справа в тому, що я був не зовсім тверезим... Тобто зовсім не тверезим у той день, - пояснив пан Кирієнко, проте, всупереч очікуванням, не побачив скепсису на гарному обличчі й продовжив: - Виклик зі свого телефону та скільки тривав дзвінок я бачив, але що саме казав, не пам'ятаю.

Пані Середа кілька разів здивовано кліпнула, осмислюючи нову інформацію. Виходить, він щось розповів їй п'яний і забув, а вона крізь сон вислухала й не запам'ятала. Й усе це тривало більше сорока хвилин.

Юля мусила визнати, що такої маячні в її житті ще не траплялося. Проте гордість не дозволяла на слизькому посковзнутися, тому треба було хоч щось сказати.

- Ти сказав, що... - раптом жінка згадала слова, які їй чи то наснилися, чи то ні, після яких їй ось уже дві ночі поспіль ввижаються геть божевільні сни. Від згадки про них на спині виступили сироти, а до обличчя почала приливати кров.

Макс одразу все зрозумів.

- А... Про це... 

Він провів по волоссю, почесав голову на потилиці, а потім закрив обличчя рукою. Погляд Юлі при цьому чомусь застиг на широких грудях чоловіка, тому вона не одразу почула слова, які він промовив крізь пальці:

- О-ох. Пробач. Я... Я не був грубим? - раптом стрепенувся він.

Почуття, які він відчував до жінки, були такими сильними та сповненими протиріч, що він запросто на додачу до освідчення міг наговорити їй якоїсь гидоти.

- Не... - Юля ледь не сказала "не знаю" й ще дужче почервоніла, а Максим ще дужче злякався.

Що ж він такого їй наговорив, що тепер непробивна Горгона сидить та червоніє перед ним, як школярка? 

Чоловік замер, не знаючи, що сказати. А ще намагаючись вгамувати гучні удари серця у власних вухах.

На зміну страху раптом прийшло геть інше почуття. Таку збентежену Юлю зовсім не хотілося звати Горгоною, хотілося ніжно цілувати й обережно притискати до грудей. А потім...

- Я геть з'їхав з глузду, - визнав він, зробивши крок вперед та опустившись-таки у крісло для відвідувачів. - Пробач. Я божеволію від тебе. Й приховувати це дурість.

- Я з-зрозуміла...

Чоловік підняв погляд та побачив у зелених очах... жаль. Вона жаліла його. Авжеж, адже у неї вже хтось є. А тут він зі своїм божевіллям. Нове усвідомлення раптом боляче різонуло по самолюбству.

"На чорта я їй здався? Припхався тут, як... як..."

Пан Кирієнко різко підвівся й рушив до виходу. Юля підскочила й хотіла зупинити його. "Максиме!" майже зірвалося з її губ, та в останню мить вона стрималася.

Ну, зупинить вона його, а далі що? Дати те, що він хоче, вона не може, адже вже має стосунки з Миколою. Та й взагалі, до недавнього часу він її дратував. Подумаєш, прийшов разок-другий уві сні... Крім того, заподіяти чоловікові болю своєю нерішучістю, жорстоко.

Втім, кілька кроків до дверей вона все ж таки зробила і завмерла посеред кабінету. Яскраві картини їхньої близькості до краю розпалили свідомість, що вже давно не знала відпочинку, змушуючи бажання туго затягуватися внизу живота.

В ту саму мить двері відчинилися. Макс повернувся. Побачив її знову, вже без захисту стола. Й зі словами "До біса все!" кинувся до неї. Він стиснув бажану жінку в обіймах і уп'явся в губи палким поцілунком, негайно проникаючи до рота язиком. Божеволіючи від її запаху та смаку, а ще від відчуття, що вона піддалася та відповіла.

Так само палко й несамовито Юля цілувала його у відповідь. Куди поділися награні холодність та зверхність? Нема їх більше! Розчинилися у пристрасті.

Наче цебер холодної води вилився на них, коли пролунав голос із селектора:

- Юліє Володимирівно, ви просили нагадати про дзвінок "Торо" о третій годині. 

Юля з силою відштовхнула чоловіка й кинулася до свого стола.

- Так, Машо. Дякую, - відповідь вийшла занадто поривчастою, в порівнянні зі звичною холодною інтонацією, і Юля роздратовано зашипіла, вимкнувши пристрій.

- Мені знову вибачитися? - почулося трохи глузливе питання за спиною. - Чи я можу продовжити? - на стегна лягли великі долоні.

- Не потрібно продовжувати, - видихнула Юля, боротьба із самою собою була майже програна, проте вона досі трималася.

- Зрозумів,  - руки зникли й на їхньому місці відчувався холод.

Юля мерзлякувато зіщулилася й розвернулася до чоловіка. В синіх очах витанцьовували бісенята, він сильно посміливішав після поцілунку. Відчув владу над нею, над її тілом. Проте пані Середа не хотіла давати йому марну надію.

- Я зустрічаюся з чоловіком, тому...

Договорити вона не встигла. Миттєвий рух - долоні обхопили її голову й притягли до чоловічого обличчя.

- Тщ-щ... Це поки що, - пообіцяв пан Кирієнко.

Він потягнувся до неї губами, й Юля малодушно замружилася. Легке торкання губами кінчика носа, й Макс відпустив її.

- Бувай, моя солодка, - підморгнув чоловік і, широко посміхаючись, вийшов з кабінету.

А Юля опустилася на підлокітник крісла для відвідувачів, в якому кілька хвилин тому сидів, знемагаючи від пристрасті та сумніваючись у взаємності, чоловік.

Як швидко змінюється світ.